2-2/7878-2005 Про скарга на бездіяльність - Текст документа

У квітні 2005 року Закрите акціонерне товариство Акціонерний банк “Київська Русь” в особі Євпаторійської філії звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції (далі –Відділ) при примусовому виконанні наказу господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-2/14972-2004 про стягнення з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України” “Західно-Кримський елеватор” (далі –Підприємство) на користь скаржника заборгованості і просило визнати бездіяльність Відділу неправомірною та зобов’язати здійснити заходи з примусового виконання наказу, в тому числі, провести прилюдні торги з реалізації пансіонату, розташованого за адресою: смт. Чорноморське, вул. 60 років Жовтня, 1 № 1-3.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.05 (суддя Толпиго В.І.) скаргу Закритого акціонерного товариства Акціонерного банку “Київська Русь” в особі Євпаторійської філії задоволено.

Судовий акт мотивовано тим, що звернення стягнення на майно, яке знаходиться у боржника на праві господарського відання або оперативного управління є правомірним.

Із касаційними скаргами на ухвалу від 16.06.05 до Вищого господарського суду України звернулися Державна акціонерна компанія “Хліб України” (далі – Компанія) та Підприємство, в яких просять скасувати зазначений процесуальний документ. Скарги мотивовані порушенням господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме, статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) , статті 321 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 48 Закону України “Про власність” (697-12) , які встановлюють непорушність права власності.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до пункту 1.1 статуту Підприємства (в редакції від 26.05.00), останнє створене шляхом виділення частки статутного фонду Компанії. Пунктом 4.2 зазначеного статуту передбачено, що Підприємство володіє і користується майном на праві оперативного управління. Відповідно до акту опису та арешту майна від 25.02.05, державним виконавцем накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, розташоване за адресою: смт. Чорноморське, вул. 60 років Жовтня, 1 № 1-3, яке знаходиться у Підприємства на праві оперативного управління, проте реалізацію цього майна здійснено не було.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що така бездіяльність Відділу є неправомірною і наказ господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-2/14972-2004 має бути виконаний шляхом реалізації описаного та арештованого майна, зокрема, проведенням прилюдних торгів з реалізації пансіонату, розташованого за адресою: смт. Чорноморське, вул. 60 років Жовтня, 1 № 1-3.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такою правовою позицією з огляду на наступне.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (435-15) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 48 Закону України “Про власність” (697-12) встановлено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Застосовуючи диспозитивну норму статті 219 Господарського кодексу України (436-15) , місцевий господарський суд не звернув уваги на приписи частини четвертої статті 6 Закону України “Про власність” (697-12) , відповідно до якої юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення). Якщо власник передає до створюваної юридичної особи належне йому майно, то він має конкретизувати свої права на нього.

Втім, судом першої інстанції не досліджено, чи були встановлені власником майна обмеження щодо розпорядження переданим майном.

Окрім того, у касаційній скарзі Компанія посилається на статут Підприємства у новій редакції від 25.01.02, який не був досліджений судом першої інстанції, і встановлює інший правовий статус майна дочірнього підприємства, рішення Третейського суду при Київській палаті сприяння третейському судочинству від 16.04.04, яким описане та арештоване майно визнано на праві власності за Компанією.

Також, господарський суд не дав оцінки тому факту, що з.04.2005 року виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-2/14972-2004 зупинено на підставі пункту 7 частини першої статті 34 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) у зв’язку з поданням Компанією до суду позову про виключення майна з акта опису та арешту. Під час зупинення виконавчого провадження державний виконавець позбавлений можливості проводити виконавчі дії, а продовжує їх після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

Водночас, у порядку, передбаченому статтею 27 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , місцевим господарським судом до участі у справі не було залучено Компанію, як особу на права та обов’язки якої може вплинути рішення у справі.

Відповідно до частини 2 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Тому оскаржуваний судовий акт підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Крім того, Вищий господарський суд вважає за потрібне зазначити, що Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (2864-14) від 29.11.01 (з наступними змінами), введено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Відповідно до статті 2 цього Закону, (2864-14) під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом, в тому числі, звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

Суд на дані правові приписи уваги не звернув, не встановив, який розмір частки держави у статутному фонді Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України” “Західно-Кримський елеватор”, а відтак, чи поширюються ці законодавчі норми спірні правовідносини, що стало причиною ухвалення рішення на неповно з'ясованих обставинах та при помилковому правозастосуванні.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” (v0011700-76) від 29.12.76 № 11 обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. При новому розгляді місцевому господарському суду слід врахувати, що відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на рішення дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” від 26.12.03, (v0014700-03) учасник виконавчого провадження, який звернувся до суду зі скаргою є заявником у зазначеній справі, а інші учасники цього провадження, прав і обов’язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, –заінтересованими особами.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України” від 14.07.05 та касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної Акціонерної компанії “Хліб України” “Західно-Кримський елеватор” від 14.07.05 задовольнити частково, ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.05 у справі № 2-2/7878-05 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.