ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 11/177
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,
на рішення господарського суду Запорізької області від
29.06.2005
зі справи № 11/177
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Укртранссервіс» (далі –Товариство), м. Запоріжжя,
про стягнення 2 734,21 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Сердюк К.В.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Товариства 2 734,21 грн. штрафних
санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда
в 2004 році.
Рішенням названого суду від 29.06.2005 (суддя Гончаренко С.А.) у
позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано виконанням
відповідачем вимог Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі – Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
) шляхом працевлаштування
інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду зі справи скасувати
через неправильне застосування норм матеріального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (38 осіб) відповідач у 2004 році мав створити 2
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2004 році Товариством працевлаштовано два інваліда;
- середньоспискова чисельність інвалідів, які працювали в 2004
році на підприємстві відповідача, - 1 особа;
- відповідач інформував у 2004 році Комунарський районний центр
зайнятості про потребу в інвалідах шляхом надання відповідних
звітів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
(діяв протягом 2004 року) затверджено форму
державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться
середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів
(штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних
експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається
відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві
України (далі –Інструкція 1 ( z0287-95 ) (z0287-95)
), затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за
№ 287/823 ( z0287-95 ) (z0287-95)
.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від
29.12.2004 № 338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
30.12.2004 за № 1671/10270 ( z1671-04 ) (z1671-04)
, затверджено форму
№ 10-ПІ поштова - річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування
інвалідів» та Інструкцію щодо її заповнення (далі –Інструкція 2
( z1671-04 ) (z1671-04)
), які введено в дію, починаючи зі звіту за 2004
рік.
Відповідно до приписів цієї форми № 10-ПІ та підпунктів 3.1,
3.2 Інструкції 2 ( z1671-04 ) (z1671-04)
в рядку 01 форми відображається
середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу
за рік; в рядку 02 відображається середньооблікова кількість
штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного
законодавства встановлена інвалідність; заповнення форми
здійснюється з дотриманням підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції 1
( z0287-95 ) (z0287-95)
.
Підпунктом 3.4 Інструкції 2 ( z1671-04 ) (z1671-04)
встановлено, що дані
щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового
складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних
працівників, яким відповідно до чинного законодавства
встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які
повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в
цілих одиницях; якщо при обчисленні виникає дробове число, його
необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше,
то воно округлюється в бік збільшення).
З огляду на наведене кількість робочих місць для
працевлаштування інвалідів, які мають бути створені, залежить
від середньооблікової кількості штатних працівників облікового
складу, а фактична тривалість роботи кожного інваліда на
підприємстві впливає на показник середньооблікової кількості
працюючих інвалідів у звітному періоді, який має визначатися з
застосуванням методу арифметичного округлення.
Між тим судом першої інстанції фактично не встановлено, яку саме
кількість робочих місць на виконання відповідного нормативу
створено відповідачем (2 чи 1).
В свою чергу, фактичні дані про те, що Товариством виконано
норматив з працевлаштування інвалідів, що їх місцевий
господарський суд визнав встановленими, не можуть вважатися
доведеними, оскільки судом не з’ясовано період роботи кожного з
інвалідів на підприємстві в 2004 році та залишено поза оцінкою
звіт відповідача за 2004 рік за формою № 10-ПІ (а.с. 6),
відповідно до змісту якого відповідачем створено лише одне
робоче місце для працевлаштування інваліда.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції
України 17.07.1998 за № 464/2904 ( z0464-98 ) (z0464-98)
, затверджено
Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за
формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) та потребу в працівниках» і № 4-ПН “Звіт про
вивільнення працівників», відповідно до підпункту 2.1 пункту 2
якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, законодавством України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому
мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте, місцевим господарським судом не з’ясовано: чи здійснював
відповідач у 2004 році заходи, спрямовані на створення робочих
місць для інвалідів і які саме; чи інформувало (і як) Товариство
державну службу зайнятості та Відділення про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів,
починаючи з.12.2003 року (звітність за формою № 10-ПІ за 2003
рік, звітність за формою № 3-ПН за грудень 2003 року та усі 12
місяців 2004 року); чи вживалися органами, визначеними в статті
18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
, заходи щодо працевлаштування
інвалідів на робочі місця до Товариства; якщо інваліди для
працевлаштування до відповідача не направлялися, то з яких
причин; якщо інваліди для працевлаштування направлялися - чи
були вони працевлаштовані, а якщо ні, то з якої причини.
На необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005
зі справи № 8/203-04 та інших.
При цьому фактичні дані про інформування Товариством районного
центру зайнятості про потребу в інвалідах шляхом подання
відповідних звітів, що їх місцевий господарський суд визнав
встановленими, не можуть вважатися доведеними, оскільки судом не
зазначено, які саме звіти про це свідчать, а також не досліджено
періоди, за які подавалися звіти за формою № 3-ПН, в порівнянні
з періодами роботи інвалідів на підприємстві та фактичною
наявністю вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, місцевий суд припустився неправильного застосування
приписів частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення
усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судового рішення
зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
29.06.2005 зі справи № 11/177 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов