ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 9/190
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (далі
–відділення Фонду)
на рішення господарського суду Запорізької області від
11.07.2005
зі справи № 9/190
за позовом відділення Фонду
до приватного підприємства “Оляна», м. Енергодар Запорізької
області (далі –ПП “Оляна”)
про стягнення 2736 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –не з’явились,
ПП “Оляна” –Кущ Я.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 2376 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.07.2005
(суддя Нечипуренко О.М.) у задоволенні позову відмовлено.
Назване рішення мотивовано тим, що у звітному 2004 році
відповідачем було виконано норматив, встановлений статтею 19
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
), шляхом
працевлаштування одного інваліда. Крім того, відсутність у ПП
“Оляна” облікованого прибутку у звітному періоді виключає
можливість накладення на відповідача стягнення в порядку статті
20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даної справи та прийняти нове рішення по
суті спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального
права. Скаргу мотивовано тим, що середньооблікова чисельність
інвалідів на ПП “Оляна” у 2004 році склала 0 осіб, в зв’язку з
чим з відповідача підлягають стягненню 2736 грн. штрафних
санкцій. Крім того, як зазначає позивач, за приписами частини
четвертої статті 20 Закону у випадку відсутності прибутку сплата
штрафних санкцій здійснюється підприємством за рахунок його
майна.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ПП “Оляна” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів» за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 25 осіб, норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів –1 особу, а середньооблікова
кількість працюючих інвалідів –0 осіб;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2004 році становила 2736 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2004 році становить
2736 грн., які самостійно ПП “Оляна” не сплачено;
- у звітному періоді ПП “Оляна” фактично було працевлаштовано 1
інваліда, який пропрацював на підприємстві з.11.2004 по грудень
2004.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій.
Відповідно до частини восьмої статті 69 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену
відповідно до закону кількість робочих місць для
працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій
громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність
підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється
законом.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, місцевий
господарський суд послався, зокрема, на те, що у звітному році
відповідачем було виконано названий норматив шляхом
працевлаштування 1 інваліда; проте, на думку Вищого
господарського суду України, такий висновок суду першої
інстанції є помилковим.
Так, згідно з формою державної статистичної звітності N 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів», затвердженою
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
(далі – Форма ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
), підприємства, установи,
організації незалежно від форми власності та господарювання не
пізніше 1.02.після звітного періоду подають до регіонального
відділення Фонду соціального захисту інвалідів України звіт про
зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до цієї Форми ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
середньооблікова
чисельність штатних працівників облікового складу, у тому числі
інвалідів (штатних працівників, яким за висновками
медичко-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність),
визначається відповідно до підпунктів 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції
зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному
господарстві України, затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 07.07.1995 № 171 ( z0287-95 ) (z0287-95)
(далі
–Інструкція ( z0287-95 ) (z0287-95)
).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства (установи,
організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку
року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату,
наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому
що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом
розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
А згідно з підпунктом 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Відтак з огляду на наведені норми законодавства у випадку
фактичної тривалості роботи інваліда на підприємстві відповідача
у 2004 році менше, ніж 6 місяців, за результатами проведеного
згідно з вимогами Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
розрахунку
середньооблікової чисельності інвалідів у цьому звітному періоді
кількість працюючих інвалідів дорівнюватиме 0 осіб.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Необґрунтованим є і висновок господарського суду про
неможливість накладення на відповідача стягнення в порядку
статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
у випадку відсутності у підприємства
облікованого прибутку у звітному періоді.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, Закон ( 875-12 ) (875-12)
не ставить обов’язок щодо сплати санкцій
у залежність від наявності чи відсутності прибутку, а вказує
лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи стягнуті за
рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені
підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.
Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного
Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи № 1/255.
Частиною ж першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі – Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
), працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005
№ 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази, які
свідчили б про вжиття ПП “Оляна” передбачених чинним
законодавством заходів для забезпечення працевлаштування
інвалідів відповідно до нормативу, зокрема, створення робочих
місць інвалідів у необхідній кількості та інформування
уповноважених органів про наявність вільних робочих місць, на
яких могла б використовуватись праця інвалідів.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України з огляду
на встановлені попередньою інстанцією обставини справи вважає за
необхідне задовольнити позов про стягнення з ПП “Оляна” 2736
грн. штрафних санкцій, скасувавши у зв’язку з цим оскаржуване
рішення господарського суду Запорізької області.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
11.07.2005 зі справи № 9/190 скасувати.
3. Позов задовольнити. Стягнути з приватного підприємства
“Оляна” на користь Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів 2736 грн. штрафних санкцій.
4. Стягнути з приватного підприємства “Оляна” в доход державного
бюджету 102 грн. державного мита за розгляд справи у суді першої
інстанції та 51 грн. державного мита, що підлягає сплаті з
касаційної скарги.
5. Стягнути з приватного підприємства “Оляна” на користь
державного підприємства “Судовий інформаційний центр» 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду
Запорізької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь