Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши Відкритого акціонерного товариства

касаційну скаргу “Оріана”,

на постанову Львівського апеляційного господарського

суду від 12.04.2005 р.

у справі господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Оріана”,

До Закритого акціонерного товариства “Меркурій Холдінг групп”

Про стягнення 176 929, 29 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився

відповідача: Григорук О.Б. –дов. від 10.11.2005р. № 10-11/01

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.12.2004р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2005 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 8,98 грн. заборгованості по оренді транспортних засобів, 39,79 грн. - 3% річних, 131,14 грн. інфляційних збитків; 3294,55грн. заборгованості по договору оренди приміщень; 159,74 грн. пені, 140,33 грн. інфляційних збитків. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані ст. 2, 4 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) ; ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , Законом України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (1963-12) , ч. 2 ст. 1 і ст. 801 ЦК України (435-15) , ст. 33 ГПК України (1798-12) .

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України і просить її скасувати частково та задовольнити позов повністю, мотивуючи скаргу тим, що судами невірно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено, попередніми судами між сторонами у справі укладено договір оренди автотранспортних засобів № 08-10/01 (341 юр 0794) від 08.10.2003р. та договір оренди нежилих приміщень б/н від 10.12.2003р.

Додатком № 3 до договору № 08-10/01 від 08.10.2003р. сторони погодили, що крім орендної плати орендар сплачує всі обов’язкові платежі (техогляд, податок з власників транспортних засобів), податки та збори, які пов’язані з утриманням орендованого майна та інші витрати на утримання орендованого майна.

Додатком № 1 до договору б/н від 10.12.2003р. сторони обумовили, що крім орендної плати орендар сплачує всі обов’язкові платежі, податки та збори, які пов’язані з утриманням орендованого майна, зокрема плату за землю.

Відмовляючи в позові в частині стягнення заборгованості по податку з власників автотранспортних засобів та плати за землю, судами попередніх інстанцій правильно застосовані ст. 2, 4 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) , Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (1963-12) та ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , з огляду на приписи яких суди дійшли висновку, що ЗАТ “Меркурій Холдинг групп” не вправі сплачувати податкові зобов’язань за ВАТ “Оріана”, а умовами договору оренди такого виду зобов’язання, як відшкодування витрат по сплаті податку з власників транспортних засобів та сплати за землю не встановлено.

Однак з такими висновками суду 1-ї та 2-ї інстанцій колегія не погоджується з огляду на таке.

Згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як зазначалось вище, сторони додатками до договорів визначили обов’язок відповідача щодо сплати обов’язкових платежів (техогляд, податок з власників транспортних засобів), податків та зборів, які пов’язані з утриманням орендованого майна та інші витрати на утримання орендованого майна, зокрема плату за землю. Такий обов’язок відповідача закріплений і в ч. 2 ст. 801 ЦК України (435-15) згідно якої витрати пов’язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Разом з тим, враховуючи, що обов’язок зі сплати податків та обов’язкових платежів лежить на позивачеві, а відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України (435-15) до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується, то останній, по переконанню судової колегії, може вимагати відшкодування таких витрат з відповідача лише на компенсаційній основі за наявності домовленості з відповідачем щодо розподілу таких витрат.

Як встановлено, така домовленість сторін у справі міститься в додатках № 1 та № 3 до договорів оренди транспортних засобів та нежилого приміщення, які сторонами в судовому засіданні не оспорені та на час вирішення даного спору є дійсними, з огляду на що позивачем цілком правомірно було направлено рахунки № 865 від 29.06.2004р. - компенсація податку з власників транспортних засобів ст. 801 ЦК України (435-15) за 4 кв. 2003р., 1, 2 кв. 2004р.; № 915 від 06.07.2004р. –додаткова компенсація податку з власників транспортних засобів ст. 801 ЦК України (435-15) згідно розрахунку від 06.07.2004р. та № 1274 від 05.11.2004р. плата за землю згідно додатку № 1 до договору.

При цьому вимога позивача щодо відшкодування витрат на компенсаційній основі передбачає доведення останнім фактичного понесення таких витрат із наданням відповідних доказів, з урахуванням чого та зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має право встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія вважає, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2005р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.12.2004р. у справі № 11/145-1/216 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.