ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 3/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань у Костопільському районі Рівненської
області, м. Костопіль Рівненської області (далі –відділення
виконавчої дирекції Фонду)
на рішення господарського суду Рівненської області від
07.04.2005
та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005
зі справи № 3/16
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду
до Костопільського багатогалузевого житлово-комунального
підприємства, м. Костопіль Рівненської області (далі
–Підприємство)
про стягнення 64 686,05 грн. в порядку регресу.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Міщенка І.Ф. (за довіреністю відділення виконавчої
дирекції Фонду),
відповідача –Євгеюка О.Є. (за довіреністю Підприємства).
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.04.2005
(суддя Шарапа В.М.), залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 29.06.2005 (колегія суддів
у складі: Слука М.Г. –головуючий, судді Онишкевич В.В.,
Скрутовський П. Д.), у позові відмовлено. Зазначені рішення
судових інстанцій зі справи з посиланням на приписи статей 21,
25, 28-29, 33-34 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі –Закон
№ 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
) мотивовано тим, що чинним законодавством
України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
не передбачено відшкодування страховику в порядку регресу витрат
на страхові виплати та грошову допомогу у разі смерті
потерпілого, а норми Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі
–ЦК ( 435-15 ) (435-15)
) про відшкодування шкоди не застосовуються до
відносин суб’єктів загальнообов'язкового державного соціального
страхування.
У касаційній скарзі від 14.07.2005 до Вищого господарського суду
України відділення виконавчої дирекції Фонду просить рішення
судових інстанцій по суті спору зі справи скасувати і прийняти
нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу з посиланням на
приписи статті 52 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, статей 1187 та 1191
ЦК ( 435-15 ) (435-15)
мотивовано тим, що норми цивільного законодавства
України повинні застосовуватись до відносин суб’єктів
загальнообов'язкового державного соціального страхування, а отже
звернення відділення виконавчої дирекції Фонду з регресною
вимогою підлягає судовому захистові.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги.
Судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- Підприємство зареєструвалось 03.10.2001 у Фонді соціального
страхування від нещасних випадків як страхувальник;
- згідно з актом про нещасний випадок на виробництві від
08.04.2004 з працівником Підприємства Ткачик І.В. стався
29.12.2003 нещасний випадок у дорожньо-транспортній пригоді,
внаслідок якого він помер;
- згідно з постановами відділення виконавчої дирекції Фонду від
14.04.2004 № 2376, від 26.04.2004 № 2382 та № 2383 виплачено
одноразову страхову виплату сім’ї потерпілого у розмірі 43 789,
80 грн. та призначено щомісячні страхові виплати; станом на
01.09.2004 загальна сума страхових виплат становила 64 696, 05
грн.
- Підприємство як роботодавець потерпілого є страхувальником
від нещасного випадку, а відділення виконавчої дирекції Фонду -
страховиком за цим видом загальнообов'язкового державного
соціального страхування.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність у
відділення виконавчої дирекції Фонду права зворотної вимоги
регресу) до роботодавця за витратами на страхові виплати у
разі смерті застрахованої особи.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено
обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим
обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального
страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 4
Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування (далі –Основи) є страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.
Преамбулою Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
передбачено, що він
визначає правову основу, економічний механізм та організаційну
структуру загальнообов'язкового державного соціального
страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності
або загибелі застрахованих на виробництві.
У статті 6 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
визначено суб’єкти та
об’єкти страхування від нещасного випадку. Цією нормою
встановлено:
“Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані
громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи,
страхувальники та страховик.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється
страхування (далі - працівник).
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках -
застраховані особи.
Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд
соціального страхування від нещасних випадків).
Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя
застрахованого, його здоров'я та працездатність».
У статті 21 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
наведено коло соціальних
послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального
страхування від нещасних випадків у разі настання страхового
випадку.
Статтею 28 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
передбачено види страхових
виплат, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків
виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі
настання страхового випадку. Частинами першою та другою статті
33 цього ж Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено, що у разі смерті
потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат
(пенсій згідно з підпунктом “д» пункту 1 частини першої статті
21 цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
) мають непрацездатні особи, які
перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті
право на одержання від нього утримання, а також дитина
померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного
строку після його смерті... Право на одержання страхових виплат
у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один
з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та
доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не
досягли 8-річного віку.
Помилковими є доводи скаржника з посиланням на приписи статті
52 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
та статей 1187 та 1191 ЦК
( 435-15 ) (435-15)
в обгрунтування свого висновку про наявність у
страхувальника обов’язку відшкодувати Фонду соціального
страхування від нещасних випадків його витрати на страхові
виплати особам, які мають на це право, у разі настання
страхового випадку.
У частині першій статті 52 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
передбачено, що страхувальник несе відповідальність за шкоду,
заподіяну застрахованому або Фонду соціального страхування від
нещасних випадків внаслідок невиконання своїх обов'язків із
страхування від нещасного випадку, відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 28 Основ роботодавці несуть
відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або
страховикам внаслідок невиконання або неналежного виконання
своїх обов'язків із загальнообов'язкового державного соціального
страхування, відповідно до законодавства.
У частині другій статті 45 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
викладено
вичерпний перелік обов'язків роботодавця як страхувальника перед
страховиком і у цій нормі не передбачено обов’язку
страхувальника відшкодовувати страховику виплачені ним страхові
виплати та інші витрати на відшкодування шкоди застрахованому чи
особам, які мають на це право, у разі настання страхового
випадку.
Відповідно до частини 2 статті 1 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
до майнових
відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному
підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до
податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не
застосовується, якщо інше не встановлено законом. У чинному
законодавстві України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування немає відсильних до ЦК ( 435-15 ) (435-15)
норм, зокрема, у
контексті права страховика на зворотну вимогу до винної в
настанні страхового випадку особи. У чинному ЦК ( 435-15 ) (435-15)
немає аналога статті 460 ЦК УРСР 1963 року ( 1540-06 ) (1540-06)
, в якій
було передбачено можливість подання органом державного
соціального страхування чи Пенсійного фонду України регресної
вимоги для відшкодування суми допомоги або пенсій, виплачених
потерпілим від нещасного випадку. Відсутність такої норми у
чинному ЦК ( 435-15 ) (435-15)
є прямим наслідком створення в Україні
системи загальнообов'язкового державного соціального страхування
на нових засадах відповідно до Основ, прийнятих відповідно до
них законів, включаючи Закон № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, інших
нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері
загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, судові інстанції зі справи дійшли правильного висновку, що
чинним законодавством України про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування не передбачено відшкодування
страхувальником в порядку регресу витрат на страхові виплати, а
норми ЦК ( 435-15 ) (435-15)
не застосовуються до відносин суб’єктів
загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до припису статті 26 Закону України “Про охорону
праці» ( 2694-12 ) (2694-12)
роботодавець зобов'язаний відшкодувати
збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим
юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах,
передбачених законом. За змістом викладеної норми роботодавцями
мають відшкодовуватись збитки, не пов’язані з виплатою цільовим
страховим фондом страхових виплат та інших витрат на
відшкодування шкоди його потерпілому працівникові у разі
настання страхового випадку.
З огляду на викладені приписи статті 28 Основ, статей 6, 21,
28 34, 45 та 52 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, статті 26 Закону
України “Про охорону праці» ( 2694-12 ) (2694-12)
в їх системному
взаємозв’язку касаційна інстанція дійшла висновку, що позивач як
страховик за загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням не має права зворотної вимоги (регресу) до
відповідача як роботодавця на відшкодування витрат за
страховими виплатами. Тому позов не підлягає задоволенню.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення виконавчої дирекції Фонду. На даний час статтею 50
цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено вичерпний перелік позовів,
за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних
повноважень, можуть бути відповідачами у справі за позовами
суб’єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Рівненської області від 07.04.2005
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005 зі справи № 3/16 залишити без змін, а касаційну
скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань у Костопільському районі Рівненської області - без
задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь