ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 2-7/118-2005
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.С.
–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Кримського Республіканського
відділення Фонду України соціального захисту інвалідів,
м. Сімферополь (далі –відділення Фонду)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 26.05.2005
зі справи № 2-7/118-05
за позовом відділення Фонду
до відкритого акціонерного товариства “Старокримський», с.
Первомайське Кіровського району Автономної Республіки Крим (далі
- ВАТ “Старокримський”)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 29 407 грн. за нестворені
робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.03.2005 (суддя Дугаренко О.В.) позов задоволено: з ВАТ
“Старокримський» на користь відділення Фонду стягнуто 29 407
грн. штрафних санкцій. Рішення суду першої інстанції з
посиланням на приписи статей 19-20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі
–Закон ( 875-12 ) (875-12)
), статті 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
(далі –ГК ( 436-15 ) (436-15)
) мотивовано обов’язком ВАТ
“Старокримський» сплатити штрафні санкції за невиконання
нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів незалежно від наявності чи відсутності у нього
прибутку за наслідками звітного періоду. Додатковим мотивом
наведено дотримання відділення Фонду строку застосування
штрафних санкцій.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 26.05.2005 (колегія суддів у складі: Маслова З.Д.
–головуючий, судді Видашенко Т.С., Заплава Л.М.) апеляційну
скаргу ВАТ “Старокримський» задоволено, рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим від 10.03.2005 зі справи
скасовано, у позові відмовлено. Постанову суду апеляційної
інстанції з посиланням на приписи статей 18-20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, пунктів 3, 5 Положення про робоче місце інваліда та
про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення про робоче місце інваліда та про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
) мотивовано тим, що:
ВАТ “Старокримський» має бути звільнено від сплати штрафних
санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у 2003 році, оскільки відповідач
інформував звітами за формою 3-ПН державну службу зайнятості та
місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі
місця, на яких могла використовуватися праця інвалідів, проте
інваліди на підприємство відповідача не направлялись;
у ВАТ “Старокримський відсутній прибуток за наслідками звітного
періоду;
відділенням Фонду порушено вимоги статті 250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
щодо
дотримання строків застосування штрафних санкцій.
У касаційній скарзі від 25.06.2005 до Вищого господарського суду
України відділення Фонду просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.05.2005, а рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 10.03.2005 з цієї справи залишити без змін. Скаргу з
посиланням на приписи частини 3 статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
пунктів 2-3 Положення про робоче місце інваліда та про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
мотивовано тим, що
сплату штрафних санкцій ВАТ “Старокримський» має здійснити
незалежно від наявності чи відсутності у нього прибутку за
наслідками звітного періоду. Крім того, скаржник вважає, що ГК
( 436-15 ) (436-15)
не застосовується до відносин зі сплати штрафних
санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги. Представники відділення Фонду і ВАТ
“Старокримський» в судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- згідно зі звітом ВАТ “Старокримський» за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів» від 14.01.2004 середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у
2003 році становила 450 осіб; середньооблікова чисельність
інвалідів становила 11 осіб; чотиривідсоткововий норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 18 осіб
(450 х 4%); розмір середньої заробітної плати - 4 201 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені 7 робочих
місць для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становив 29 407 грн., яку самостійно ВАТ “Старокримський» не
сплачено.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- ВАТ “Старокримський» мало збитки за наслідками
фінансово-господарської діяльності у звітному періоді на суму
2151000 грн.;
- ВАТ “Старокримський» подавались звіти за формою 3-ПН про
наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів у
звітному періоді у жовтні і листопаді 2003 року;
- ВАТ “Старокримський» листом від 27.11.2003 № 731 повідомлено
Кіровський районний центр зайнятості про можливість
працевлаштування інвалідів у кількості 10 осіб;
- Кіровським районним центром зайнятості до ВАТ
“Старокримський» у 2003 році інваліди не направлялися;
- ВАТ “Старокримський» самостійно працевлаштовано 15 інвалідів;
- відділенням Фонду не подано доказів направлення інвалідів до
ВАТ “Старокримський» та відмови їм у працевлаштуванні;
- відділенням Фонду порушено шестимісячний строк застосування
адміністративно-фінансових санкцій до відповідача, оскільки
позивач дізнався про існування порушення 05.02.2004 з наданого
відповідачем звіту за формою № 10-ПІ, а самостійна сплата штрафу
відповідачем встановлена 15.04.2004, проте позивач звернувся з
позовом 22.11.2004, тобто вже після закінчення шестимісячного
строку.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ВАТ “Старокримський» штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Попередніми судовими інстанціями недостатньо повно встановлено
обставини, що входять до предмету доказування зі справи.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі
справи, працевлаштування інвалідів здійснюється органами
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 зі справи
№ 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію,
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або
їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів.
Судом апеляційної інстанції порушено правила оцінки доказів,
визначені статтею 43 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, у встановленні фактичних
даних про те, що ВАТ “Старокримський» протягом 2003 року
здійснювалося інформування органів працевлаштування про
наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
У матеріалах справи є лише один звіт за формою № 3-ПН станом
на 28.11. 2003 (а. с. № 20). Звіти за формою № 3-ПН за
попередні місяці звітного періоду у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках», затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
: звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно;; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про зайнятість населення», для працевлаштування громадян, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під
такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою
державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну
інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць
для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Повідомлення Кіровського районного центру зайнятості про
можливість працевлаштування 10 інвалідів здійснено ВАТ
“Старокримський» листом від 27.11.2003 № 731 (а. с. № 21), зі
змісту якого не можна зробити достовірний висновок щодо
інформування відповідачем органів працевлаштування протягом
усього звітного періоду про наявність вільних робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
З огляду на викладене порушення правил статті 43 ГПК касаційна
інстанція дійшла висновку про недоведеність даних щодо
інформування ВАТ “Старокримський» протягом 2003 року відповідних
органів працевлаштування про наявність у нього вільних робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які
апеляційною інстанцією визнано встановленими.
Обгрунтованими є доводи скаржника щодо неправильного
застосування судом апеляційної інстанції до спірних відносин
сторін зі справи приписів частин третьої та четвертої статті 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
. Відповідно до цих приписів:
“Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути
застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства
(об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому
законом».
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що
у разі відсутності у підприємства облікованого прибутку за
звітний період не допускається стягнення штрафних санкцій на
підставі статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України,
викладеної у постановах від 14.06.2005 зі справи № 6/324
( v_324700-05 ) (v_324700-05)
та від 21.06.2005 зі справи № 1/255, суди не
можуть відмовляти у вимозі про стягнення штрафних санкцій лише з
тієї підстави, що за даними бухгалтерського обліку чи податкової
звітності у підприємства був відсутній прибуток у звітному
періоді.
Попередніми судовими інстанціями не з’ясовано належними засобами
доказування дані про дотримання відділенням Фонду вимог статті
250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
при застосуванні штрафних санкцій до ВАТ
“Старокримський».
Відповідно до частини першої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
ідприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Згідно з приписом пункту 4 Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, суми штрафних санкцій перераховуються
підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів
Державного казначейства, відкриті в установах Національного
банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних
банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції
сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року, що
настає за звітним.
Відповідно до змісту статті 250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і
штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом
шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через
один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,
крім випадків, передбачених законом.
Згідно з приписами Розділу ІХ Прикінцевих положень ГК
( 436-15 ) (436-15)
:
Цей Кодекс ( 436-15 ) (436-15)
набирає чинності з 1.01.2004 року (пункт
1);
Положення Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо
відповідальності за порушення правил здійснення господарської
діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань
застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після
набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли
за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша
відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1
цього розділу строку (частина перша пункту 5).
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених
судовими інстанціями обставин справи випливає, що оскільки
звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003
рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не
пізніше 15.04. 2004 року. А отже, припис статті 250 ГК
( 436-15 ) (436-15)
має бути застосовано до спірних відносин сторін зі
справи.
Апеляційною інстанцією допущено порушення правил статі 43 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
у встановленні дати, з якої позивач дізнався про
існування порушення. Звіт відповідача за формою № 10-ПІ містив
помилкові дані про чисельність інвалідів відповідно до нормативу
–14 осіб (а. с. № 5), а не 18 осіб, як встановлено судовими
інстанціями. Суд першої інстанції не досліджував цю обставину.
Тому підлягають перевірці дані про строки виявлення позивачем
порушення відповідача у недотриманні вимог нормативу.
Помилковим є довід скаржника про те, що ГК ( 436-15 ) (436-15)
не
застосовується до відносин зі сплати штрафних санкцій за
невиконання нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів. Відповідно до частини 1 статті 177
ГК ( 436-15 ) (436-15)
створення суб’єктами господарювання за рахунок
своїх коштів спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою
працездатністю віднесено до кола його господарських
зобов’язань. Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, є видом адміністративно-господарських санкцій,
правовий режим застосування яких визначено у статтях 238 –250 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, з’ясування зазначених обставин має бути здійснено за новим
розглядом справи у суді першої інстанції.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Кримського Республіканського відділення
Фонду України соціального захисту інвалідів зі справи
№ 2-7/118-05 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.03.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.05.2005 з цієї справи скасувати.
3. Справу № 2-7/118-05 передати на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь