ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 2-2/8545-2005
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Плахотнюк С.О.
суддів: Панченко Н.П. , Савенко Г.В.,
розглянувши Державного НВП “Аерогеодезія”
касаційну скаргу
на рішення від 31.05.2005 господарського суду АР Крим
у справі № 2-2/8545-2005
за позовом Державного НВП “Аерогеодезія”
до ТОВ “Об’єднання Технохімкомплект”
Про стягнення 158715,00 грн.,
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача –не з’явився,
- відповідача –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 31.05.2005 року у
справі № 2-2/8545-2005 у задоволенні позовних вимог ДНВП
“Аерогеодезія” (далі - Скаржник) до ТОВ “Об’єднання
Технохімкомплект” про стягнення 158715,00 грн. відмовлено в
повному обсязі.
Скаржник не погоджуючись з рішенням господарського суду першої
інстанції звернувся з касаційною скаргою на рішення
господарського суду АР Крим від 31.05.2005 року у справі
2-2/8545-2005, в якій просить скасувати оскаржуване рішення з
мотивів порушення та неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення,
яким задовольнити позовні вимоги ДНВП “Аерогеодезія” та стягнути
з ТОВ “Об’єднання Технохімкомплект” суму боргу в розмірі
158715,00 грн. на користь Державного науково-виробничого
підприємства “Аерогеодезія”.
Заслухавши доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет повноти їх встановлення судом першої інстанцій та
правильності застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову господарський
суд АР Крим виходив з того, що оспорюваний договір № 91 на
виконання комплексу аерофотознімальних робіт є договором
укладеним під відкладальною умовою. В якості такої умови, суд
першої інстанції визначив умову внесення авансового платежу,
оскільки при вирішенні справи по суті встановлено, що відповідно
до п. 4.1.1 договору відповідач повинен був перерахувати до
початку виконання робіт 80% від загальної вартості робіт, що
складає 142 972 грн. В порушення умов договору на виконання
зазначеної умови, відповідачем було перераховано частину
авансового платежу що становить 20000,00 грн. Приймаючи рішення
у справі № 2-2/8545-2005, господарський суд першої інстанції
дійшов висновку, що оскільки відповідачем не було виконано умови
договору щодо внесення авансового платежу в розмірі 142 972, 00
грн., позивач, не мав права приступати до виконання умов
договору, до моменту виконання відповідачем свого зобов’язання в
повному обсязі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, з огляду на
встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи,
приходить до висновку, що господарським судом АР Крим при
вирішенні справи № 2-2/8545-2005 було неправильно застосовано
положення норм матеріального права щодо визначення моменту
виникнення зобов’язань, внаслідок чого було неправильно надано
правову кваліфікацію відносинам, що виникли між позивачем та
відповідачем.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що
діяв на момент укладення договору № 91, договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті
умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для
договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою
однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. З матеріалів
справи виплаває, що договір № 91 був укладений з дотриманням
вимог закону, між сторонами було досягнуто згоди по всіх
істотних умовах.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої
інстанції, щодо визначення укладеної між позивачем та
відповідачем угоди, як угоди укладеної під відкладальною умовою
з наступних підстав. Відповідно до ст. 61 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо
сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від
обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться. З
огляду на положення зазначеної статті, обставина, за настання
якої між сторонами виникають зобов’язання, не пов’язується з
діями сторін, в тому числі із внесенням авансових платежів.
Судом першої інстанції не враховано, що внесення частини
авансових платежів за договором слід визначати як дії спрямовані
на виконання зобов’язань за договором, а не обставину, що
свідчить про момент виникнення зобов’язань між сторонами.
Колегія суддів також не погоджується з висновками суду першої
інстанції, щодо відсутності правових підстав позивача для
пред’явлення вимог на підставі договору № 91, з наступних
мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що за оспорюваним
договором сторони приступили до виконання зустрічних
зобов’язань, що полягали у внесення частини авансових платежів
та зустрічне виконання робіт за договором. Згідно ст. 161 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним
чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Не виконання
відповідачем умов щодо внесення авансового платежу в повному
розмірі, слід розглядати як невиконанням умов зобов’язання, що
надає право іншій стороні звернутися з вимогою про примусове
виконання зобов’язань за договором.
Колегія суддів, вважає помилковим застосування судом першої
інстанції положень ст. 61 ГК УРСР, з наступних мотивів.
Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
(ГК України
( 436-15 ) (436-15)
) прийнятий 16.01.2003 року, набрав чинності
01.01.2004 року. Відповідно до ч. 4 Прикінцевих положень
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, норми останнього
застосовуються до господарських відносин, які виникли або
продовжують існувати після набрання чинності його положеннями.
Відповідно до викладеного положення Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
не застосовувалися до врегулювання спірних
правовідносин, станом на момент укладення договору № 91. Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів приходить
також до висновку, що судом першої інстанції не встановлено
обставин які б свідчили про те, чи продовжували існувати
зобов’язання між сторонами на момент набрання чинності Цивільним
кодексом України від 16.01.2003 року ( 435-15 ) (435-15)
, у зв’язку з чим
не встановлено можливість застосування норм останнього з огляду
на п. 4 Перехідних положень.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що
при прийнятті рішення по справі № 2-2/8545-2005 господарським
судом першої було порушено вимоги ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме в частині
зазначення положень законодавства, яким господарський суд
керувався приймаючи рішення. В порушення вимог ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом першої інстанції відмовляючи в
задоволенні позову не зазначено в якій частині позову
відмовлено, не визначено порядок розподілу господарських витрат
між сторонами.
Посилання Скаржника відносно необхідності проведення експертизи
проведених робіт, що підтверджено доданою до касаційної скарги
експертною оцінкою Державного комітету природних ресурсів,
колегією суддів, до уваги не беруться, з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, дослідження доданої до касаційної скарги
експертної оцінки виконаних робіт необхідно провести при новому
розгляді справи судом першої інстанції.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в
п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, касаційна інстанція на підставі
ч. 3 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про
неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим
неможливість надання належної юридичної оцінки, а також висновку
про неправильне застосування норм матеріального та
процесуального права господарським судом АР Крим у справі
№ 2-2/8545-2005, у зв’язку з чим оскаржуване рішення
господарського суду АР Крим від 31.05.2005 року підлягає
скасуванню з мотивів неправильного застосування та порушення
норм матеріального і процесуального права. Рекомендації та
вказівки суду касаційної інстанції є обов’язковими для
врахуванням судами першої та апеляційної інстанції при новому
розгляді справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного НВП “Аерогеодезія” на рішення від
31.05.2005 господарського суду АР Крим у справі № 2-2/8545-2005
задовольнити частково.
Рішення від 31.05.2005 господарського суду АР Крим у справі
№ 2-2/8545-2005 скасувати. Справу передати на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя С.Плахотнюк
Судді: Н.Панченко
Г.Савенко