9/325 Про стягнення 39 159, 06 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2005р. (суддя Подобед І.М.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Екологія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційного підприємства “Південьінтертранс” 18 518, 16 грн. основного боргу, 185, 18 грн. витрат на держмито, 39, 84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частину позовних вимог на суму 7 323, 97 грн. постановлено залишити без розгляду. В решті позовних вимог відмовити.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Лотоцької Л.О., суддів Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.) вказане рішення господарського суду Дніпропетровської області в частині залишення без розгляду позовних вимог у сумі 7 323, 97 грн. скасовано, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Екологія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційного підприємства “Південьінтертранс” 7 323, 97 грн. плати за послуги експедитора. В решті рішення залишено без змін. Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Екологія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційного підприємства “Південьінтертранс” 109, 84 грн. витрат по сплаті державного мита, в тому числі витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

В своїй касаційній скарзі позивач просить частково скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2005р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2005р. у частині відмови в стягненні з відповідача суми основного боргу за оплату тарифів і зборів у розмірі 8 923, 15 грн. а також стягнути з відповідача вказану суму, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст.ст. 610, 929, 932 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідач в своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2005р. в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 323, 97 грн. плати за послуги експедитора і скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2005р. в частині залишення без розгляду позовних вимог у сумі 7 323, 97 грн., та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2005р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме: ст. 931 Цивільного кодексу України (435-15) та п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (436-15) .

Відзивів на касаційні скарги не надійшло.

Відповідач та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ТОВ ТЕП “Південьінтертранс” задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ТОВ агрофірма “Екологія” підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 02.03.2004р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір № 70 “на надання послуг по експедируванню експортно-імпортних і транзитних вантажів”, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався за дорученням відповідача і за його рахунок організувати перевезення вантажів відповідача, забезпечити оптимальне транспортне обслуговування вантажів, провести своєчасні розрахунки з транспортними організаціями за перевезення і передачу вантажу на державних кордонах, в портах, пунктах перевалки, забезпечити виконання процедур по транзитному митному декларуванню вантажів, а відповідач зі своєї сторони зобов’язався пред’явити до перевезення обсяги, обумовлені в Дорученні (додаток № 1) та здійснити 100% передоплату за перевезення вантажів і надані послуги експедитора.

На виконання вказаного договору вантаж відповідача був доставлений до місця призначення без претензій, і, таким чином, відповідачем фактично були отримані за його замовленням послуги експедирування вантажу.

За розрахунками позивача у ході виконання ним своїх зобов’язань ним були витрачені кошти в сумі 234 765, 29 грн. на оплату тарифів, зборів і надання своїх послуг експедитора.

Сума боргу відповідача визначена як різниця між передплатою відповідача та витратами позивача на організацію перевезення вантажу з доданням 7 323, 97 грн. неузгодженої відповідачем вартості послуг позивача за плановими калькуляціями на експедирування вантажу.

31.03.2004р. позивачем складений акт виконаних робіт за договором № 000070 за період 01.03.2004рн. –31.03.2004р., згідно якого договірна вартість виконаних експедитором послуг (робіт) становить 7 323, 97 грн. Зазначений акт відповідачем підписаний не був.

Рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову мотивовано тим, що як під час підписання договору, так і після фактичного виконання перевезень вантажу сторонами не була узгоджена ціна (плата) за послуги експедирування за вказаним договором, у зв’язку з чим місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що цей договір № 70 від 02.03.2004р. фактично є неукладеним. Також місцевий господарський суд дійшов до висновку про виникнення у відповідача, в силу ст. 316 Господарського кодексу України (436-15) і ст. 929 Цивільного кодексу України (435-15) , зобов’язання по відшкодуванню за власний рахунок дійсно понесених позивачем втрат на виконання та організацію зазначеного перевезення вантажу по всьому напрямку його слідування.

Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду мотивована тим, що місцевим господарським судом був зроблений помилковий висновок стосовно того, що договір між позивачем і відповідачем є неукладеним з підстав неузгодження ціни (плати) за послуги експедирування, оскільки обов’язок клієнта провести розрахунок з експедитором у вигляді виплати розумної плати, навіть в разі невстановлення розміру плати, передбачений ст. 931 Цивільного кодексу України (435-15) . Як зазначено в постанові апеляційного господарського суду розмір плати експедитору у сумі 7 323, 97 грн. є розумною платою, і не суперечить ст. 931 Цивільного кодексу України (435-15) . Що стосується погашення відповідачем боргу в сумі 8 923, 15 грн., що виник внаслідок оплати позивачем тарифів і зборів, то апеляційний господарський суд погодився з рішенням місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки, як зазначив апеляційний господарський суд в своїй постанові, позивачем не було надано відповідних доказів цих витрат, необхідність надання яких було прямо передбачено п. 4.7 договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що перевіривши доводи касаційної скарги ТОВ ТЕП “Південьінтертранс” та застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в частині відмови у стягненні з відповідача боргу в сумі 8 923, 15 грн., за результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою.

Суди попередніх інстанцій, з врахуванням положень ст. 929 ЦК України (435-15) , дійшли вірного висновку про те, що позивачем не було надано доказів згоди відповідача на залучення до виконання або організації перевезень інших експедиторів, доказів таких витрат необхідність надання яких було прямо передбачено в договорі. За вказаних обставин суди дійшли висновку про необґрунтованість здійснення позивачем додаткових нарахувань до дійсних тарифів і зборів залізниці Республіка Молдова за рахунок оплати послуг іноземного експедитора CARGO & FREIGHT LIMITED (Англія). Вказівка на такі докази відсутня і в касаційній скарзі ТОВ ТЕП “Південьінтертранс”.

За вказаних обставин рішення судів попередніх інстанцій в цій частині є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування в цій частині немає. Суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи в цій частині, достеменно з’ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалені ними судові рішення в цій частині підлягають залишенню в силі.

Що стосується доводів касаційної скарги ТОВ агрофірма “Екологія” колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Суд першої інстанції прийшов до висновку що договір № 70 від 02.03.2004р. через неузгодженість між сторонами в ньому плати за послуги експедирування є неукладеним в цій частині.

Апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком місцевого господарського суду пославшись на те, що відповідно до ст. 931 ЦК України (435-15) якщо розмір плати експедиторові не встановлено в договорі, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невиконання чи неналежне виконання умов договору, не визначення в ньому розміру плати за послуги експедирування, з врахуванням положень ст. 931 ЦК України (435-15) , не можуть бути підставою для визнання його неукладеним.

Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 14.01.2002 року у справі за позовом Акціонерного товариства “Сантехмонтаж-60” до Малого приватного підприємства фірма “Барвінок”, Акціонерного товариства компанія “Капітал” та Акціонерного товариства “Барвінок” про визнання неукладеним договору купівлі-продажу від 11.02.1992 року і визнання недійсними договорів від 1.03.1996 року та 18.03.1996 року (15108/4-20).

Однак, зазначаючи в оскаржуваній постанові що послуги позивача як експедитора в сумі 7 323,97 грн. вказані у планових калькуляціях, посилаючись при цьому на а.с.13, 14 т.1, та вказуючи на те, що ця сума є розумною платою і не суперечить ст. 931 ЦК України (435-15) , суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, не обґрунтував свій висновок дослідженням доказів, пославшись на докази не дослідив які суми входять в стягнуті 7 323,97 грн. як послуги експедитора.

Між тим, згідно ст. 931 ЦК України (435-15) розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом, якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Поняття “розумна плата” має умовний характер і визначається відповідно до правил ч. 4 ст. 632 цього кодексу (435-15) виходячи зі звичайних цін, що склались на момент укладення договору.

При цьому плату експедиторові слід відрізняти від відшкодування витрат, яких зазнав останній у зв’язку зі здійсненням своєї діяльності (перевізна плата, плата за завантаження і вивантаження, сплата мита, за зберігання вантажу тощо).

Суд першої інстанції також не врахував вказані обставини, неповно з’ясував всі обставини справи в цій частині та, з врахуванням викладеного, неправильно застосував ст. 931 ЦК України (435-15) .

Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обґрунтованість рішення, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Тому, згідно вказаної постанови, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої касаційна інстанція не має права додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) та неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права у вказаній частині відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень у зазначеній вище частині і направлення справи в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.10.2005р. (щодо прийняття касаційної скарги ТОВ агрофірми “Екологія”) було зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в порядку касації.

Враховуючи що перегляд постанови суду апеляційної інстанції в порядку касації Вищим господарським судом України закінчено, вказані вимоги про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції втратили чинність.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. п. 3, ст. 111-10 ч. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно-експедиційного підприємства “Південьінтертранс” залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Екологія” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2005р. у справі № 9/325 господарського суду Дніпропетровської області в частині позовних вимог про стягнення 7323 (сім тисяч триста двадцять три) грн. 97 коп. за послуги експедитора скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.