ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2005 Справа N 48/11-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представника
позивача: Беседіна В.І.
касаційну скаргу ВАТ “Державний ощадний банк України”
на постанову від 02.06.2005
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі № 48/11-05
господарського суду Київської області
за позовом ВАТ “Державний ощадний банк України”
до Науково-виробничої корпорації
“Агро-Центр”
Про стягнення 190132,68 грн.
В судове засідання представник відповідача не з`явився, про час
і місце слухання справи сторони були повідомлені належним
чином.
В С Т А Н О В И В:
У січні 2005 року відкрите акціонерне товариство “Державний
ощадний банк України” звернулося з позовом до науково-виробничої
корпорації “Агро-Центр” згідно якого, уточнивши в ході розгляду
свої позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 160000,00
грн. основного боргу, 16498,25 грн. пені, 4205,60 грн. річних та
15765,45 грн. інфляційних.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.03.2005 у
справі № 48/11-05 позов задоволено частково. Стягнено з
Науково-виробничої корпорації “Агро-Центр” на користь ВАТ
“Державний ощадний банк України” 160000,00 грн. основного боргу,
14237,17 грн. пені, 3300,68 грн. річних та 10293,19 грн.
інфляційних. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 02.06.2005, за тією ж справою, вищезазначене судове
рішення змінено. Стягнено з Науково-виробничої корпорації
“Агро-Центр” на користь ВАТ “Державний ощадний банк України”
160000,00 грн. основного боргу, 3300,68 грн. річних та 10293,19
грн. інфляційних. В іншій частині рішення господарського суду
залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду від 02.06.2005, а рішення суду першої
інстанції від 23.03.2005 залишити без змін. Скарга мотивована
тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм
процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 8, 58,
124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 6, 41 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 5, 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним
судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 22.07.2003 між
сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу
сільськогосподарських машин № 26/1-04/9, згідно якого позивач
зобов`язався передати у власність відповідача
сільськогосподарські машини в кількості трьох одиниць, а
останній зобов`язався прийняти вказані сільськогосподарські
машини та сплатити їх вартість відповідно до умов, визначених у
цьому договорі. Крім того умовами договору було встановлено, що
відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочки оплати
вартості продажу сільськогосподарських машин в розмірі подвійної
облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується
пеня, від суми простроченої оплати вартості продажу
q3k|q|jncnqond`pq|jhu машин, а також відповідач відшкодовує
позивачу збитки в разі невиконання зобов`язань по даному
договору в розмірі і порядку передбаченому ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Судами також встановлено факт передачі позивачем відповідачу
сільськогосподарських машин на підставі актів прийому-передачі
від 23.07.2003.
Вищенаведеним обставинам, які відповідають матеріалам справи,
суди дали належну оцінку і дійшли до обгрунтованого висновку про
часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 160000,00
грн. основного боргу, 3300,68 грн. річних та 10293,19 грн.
інфляційних.
В цій частині оскаржувані судові рішення відповідають фактичним
обставинам справи, не суперечать вимогам діючого законодавства,
а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Разом з тим висновки апеляційного суду про безпідставність вимог
позивача щодо стягнення суми пені, носять попередчасний
характер.
Як встановлено судом, і це відповідає наявним матеріалам справи,
за умовами договору НВК “Агро-Центр” зобов`язалась сплатити
частину вартості сільськогосподарських машин, яка складає
260000,00 грн., не пізніше 15-ти банківських днів з моменту
підписання акту прийому-передачі цієї техніки, а іншу частину
–520000,00 грн. –мала сплачувати позивачу щоквартально рівними
частинами в розмірі 65000,00 грн. не пізніше останнього робочого
дня кварталу, починаючи з першого кварталу 2004 року. При цьому
останній платіж мав бути здійснений 31.12.2005.
За умовами того ж договору сторони домовились про те, що
відповідач має сплачувати позивачу пеню у відповідному розмірі
за кожний день прострочки оплати вартості продажу
сільськогосподарських машин.
Встановивши вищенаведені обставини, апеляційний суд не дав їм
належної оцінки, не прийняв до уваги, що за умовами договору
сторони визначили, у тому числі, розстрочений порядок платежу,
не встановив чи в обумовлені договором терміни відповідач
сплачував позивачу відповідні суми і не навів доводів на користь
своїх висновків про порушення позивачем строків нарахування пені
за ст. 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
В той же час позивач, як це вбачається з наявних матеріалів
справи, наполягаючи на задоволенні позову у тому числі і в
частині, яка стосується стягнення пені, включив у розрахунок
останньої як обставини, пов`язані із внесенням відповідачем
першої проплати у розмірі 260000,00 грн., так і обставини,
пов`язані з розстроченими платежами.
У цьому зв`язку твердження апеляційного суду про те, що позивач
в будь-якому разі нарахував пеню з порушенням вимог ч. 6 ст. 232
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, не можна визнати правильними.
Суд першої інстанції, який дійшов до протилежних висновків щодо
m`bedemn? частини позовних вимог, в свою чергу припустився тих
же помилок, а тобто не врахував, що вимоги позивача про
стягнення пені стосуються не просто єдиної договірної суми, а
суми, сплата якої розстрочена у часі, і не навів відповідних
розрахунків у постановленому рішенні.
З урахуванням наведеного, постановлені у справі судові рішення,
у їх відповідній частині, підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить врахувати вищенаведені недоліки, на
підставі наданих, а при необхідності і додатково витребуваних
доказів, встановити фактичні обставини справи та, в залежності
від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його
згідно з вимогами процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Державний ощадний банк України”
задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 02.06.2005, рішення господарського суду Київської
області від 23.03.2005 у справі № 48/11-05 скасувати в частині,
що стосується вимог про стягнення грошової суми пені у розмірі
16498,25 грн.
В цій же частині справу № 48/11-05 передати до господарського
суду Київської області на новий розгляд в іншому складі суддів.
В іншій частині ці ж судові рішення залишити без змін.