Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого Невдашенко Л.П.

суддів: Михайлюка М.В.

Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому Київського державного

судовому засіданні художньо-виробничого комбінату,

касаційну скаргу м. Київ

на постанову від 12.08.2005 Київського апеляційного господарського суду

у справі № 4/206

господарського суду м. Києва

за позовом Дочірнього підприємства “Весторіс”, м. Київ

до Київського державного художньо-виробничого комбінату, м. Київ

Про стягнення 25 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача – Морозовська Т.В.

від відповідача – Максименко Д.Л., Кашуба М.А.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.05.2005, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2005, задоволено позов Дочірнього підприємства “Весторіс” до Київського державного художньо-виробничого комбінату Міністерства культури та мистецтв України про стягнення 25 000 грн. заборгованості по накладній № 16 від 01.03.2002. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 000 грн. основного боргу, 250 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України (435-15) якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити отриманий товар 03.03.2005, але відповідач оплатив отриманий товар частково, сума боргу складає 25 000 грн.

Твердження відповідача, що товар прийнятий на склад під реалізацію до уваги не приймається, оскільки продукцію отримано представником відповідача по накладній № 16 від 01.03.2002 без зауважень сторін.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що строк виконання зобов'язання ще не настав, оскільки позивач не дочекавшись строку виконання зобов'язання, а саме 10.03.2005, подав позов до суду 28.02.2005, що є порушенням вимог ст. 218 Господарського кодексу України (436-15) та ст. 63, 81 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Крім того, дотримання усіх строків, встановлених ст. 530 Цивільного кодексу України (435-15) , не дає змоги позивачу, згідно ст. 257 ЦК України (435-15) права подання позовної заяви, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та п?дтверджено матеріалами справи, що позивач поставив відповідачу на підставі накладної № 16 від 01.03.2002 товар на загальну суму 112 694,94 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, що підтверджується відповідними доказами, сума боргу складає 25 000 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (435-15) якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.02.2005 про оплату залишку боргу, але відповідач у відповіді від 03.03.2005 не погодився із зазначеною претензією та відмовився оплатити борг.

Посилання скаржника на те, що поставлений товар прийнятий під реалізацію про що зазначено в довіреності виданої Київським державним художньо-виробничим комбінатом, перевірено судом апеляційної інстанції та відхилено, як необгрунтоване, оскільки зазначена довіреність є одностороннім документом відповідача, відповідно до якої представнику відповідача дано право на отримання товару за рахунком фактурою № 27 від 16.02.2002.

Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника про те, що строк виконання вимоги на момент подання позовної заяви не настав, оскільки відповідач мав можливість на протязі тривалого часу, а саме з 01.03.2002 р. оплатити поставлений товар.

Крім того, актом звірки взаєморозрахунків від 22.02.2005, який підписаний уповноваженими особами обох сторін, визначено, що сума заборгованості складає 25 000 грн., тобто відповідачу було відомо про його борг перед позивачем.

Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення господарським судом інших норм матеріального права також не знайшли свого підтвердження.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) .

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2005 у справі № 4/206 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.