2/3379 Про стягнення 7829,03 грн. - Текст документа

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 року (судді: Щепанська Г.А., Зарудяна Л.О., Пасічник С.С.) рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2005 року скасоване, позов залишений без розгляду на підставі п. 1 ст. 81 ГПК України (1798-12) .

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції у даній справі позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 року у справі № 2/3379 скасувати в частині залишення позову без розгляду, справу передати до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного перегляду. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Виносячи постанову місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором пред’явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарювання, у зв’язку з чим такий позов підлягає залишенню без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України (1798-12) .

Із законністю та обґрунтованістю такого висновку суду погодитись не можна.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються вказаним Законом (1789-12) та процесуальним законодавством України. Статтею 361 Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) визначені засади представництва прокуратурою інтересів держави в суді, яке полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту(ч. 2 ст. 2 ГПК України (1798-12) ).

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України (1798-12) господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

За таких обставин, апеляційним господарським судом помилково залишено позов без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України (1798-12) , оскільки позовна заява підписана із зазначенням посадового становища особою, яка має право підписувати позовні заяви.

Водночас, як зазначив Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 р. (далі – рішення КСУ), прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України (1798-12) , треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

В пункті 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) є стороною в господарському процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України (1798-12) .

Тобто, прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади.

Заявляючи позов про стягнення вартості пропалої ходової частини обладнання від рефрижераторного вагона в розмірі 7601,00 грн. та пені Тернопільський транспортний прокурор необґрунтовано визначив Міністерство транспорту України, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки суб’єктами вказаних спірних правовідносин є Львівська державна залізниця та ЗАТ “Агротонпром”. Львівська залізниця є самостійним господарюючим суб'єктом, управління господарською діяльністю здійснює через свої органи та посадові особи (ст. 122 ГК України (436-15) ) і не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Таким чином, Тернопільським транспортним прокурором пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності.

Суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги, в порушення ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) безпідставно порушив провадження за позовом прокурора, а суд апеляційної інстанції помилково залишив позов без розгляду з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України (1798-12) , не звернувши уваги на положення п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України (1798-12) .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України (1798-12) суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

З урахуванням викладеного, рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії порушення справи у господарському суді.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання Тернопільського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту України в особі Львівської державної залізниці та її відособленого структурного підрозділу –пасажирського вагонного депо Тернопіль, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2005 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 04.07.2005 року у справі № 2/3379 скасувати, справу передати на новий розгляд господарському суду Житомирської області зі стадії порушення справи у господарському суді.