ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2005 Справа N 273/12-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 02.08.2005
зі справи № 273/12-05
за позовом відділення Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-ГТВ”, м. Біла
Церква Київської області
про стягнення 97 253 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –не з’явились,
ТОВ “Інтер-ГТВ” –Крутоуса М.В., Зубарєвої О.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 97 253 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 02.08.2005
(суддя Писана Т.О.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення з посиланням на приписи статей 18-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 )
(далі –Закон ( 875-12 )), пункту 5 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (далі - Положення № 314
( 314-95-п )), мотивовано
тим, що протягом звітного періоду відповідачем було вжито усіх
передбачених чинним законодавством заходів для дотримання
названого нормативу, в зв’язку з чим ТОВ “Інтер-ГТВ” не може
бути суб’єктом відповідальності за невиконання органами
соціального захисту населення обов’язку з пошуку та
працевлаштування інвалідів на створені відповідачем робочі
місця.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати зазначене рішення з даного
спору, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції. Скаргу мотивовано обов’язком відповідача сплатити
штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. Крім того, як зазначає
скаржник, системний аналіз чинного законодавства України у сфері
соціального захисту інвалідів дає підстави для висновку про те,
що відповідні органи лише сприяють у працевлаштування інвалідів,
у той час коли безпосереднє працевлаштування осіб з обмеженою
працездатністю здійснюють підприємства шляхом укладення
трудового договору.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Інтер-ГТВ” зазначає про
надання необхідної інформації уповноваженим органам для сприяння
працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача та
просить залишити оскаржуване рішення без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників відповідача, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з листом Білоцерківського центру зайнятості ТОВ
“Інтер-ГТВ” інформувало протягом звітного періоду за формою 3-ПН
Білоцерківський міський центр зайнятості населення про наявність
на його підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування
12 інвалідів;
- Білоцерківським міським центром зайнятості протягом 2004 року
не направлялись інваліди на ТОВ “Інтер-ГТВ” для
працевлаштування.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Судом першої інстанції недостатньо повно встановлено обставини,
що входять до предмету доказування зі справи.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення № 314 ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пункту 5 Положення № 314 ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення № 314 ( 314-95-п ) визначено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади. Отже працевлаштування інвалідів може
здійснюватись органами соціального захисту населення лише за
наявності отриманої від підприємства інформації про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись
праця осіб з обмеженою працездатністю.
Проте судом першої інстанції порушено правила оцінки доказів,
визначені статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ), у встановлені
фактичних даних про те, що ТОВ “Інтер-ГТВ” протягом 2004 року
здійснювалося інформування органів працевлаштування про
наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Так, відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення
державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ), звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно, причому у графі 4 проставляється наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про зайнятість населення” ( 665/97-ВР ), для працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на
рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для
пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Отже, саме звіти за
формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну
інформацію про вільні робочі місця для працевлаштування
інвалідів протягом звітного періоду.
Однак у матеріалах справи відсутні звіти за усі місяці звітного
періоду, які б могли свідчити про повідомлення ТОВ “Інтер-ГТВ”
Білоцерківський міський центр зайнятості про наявність 13
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
2004 року.
Місцевим господарським судом також не надано правової оцінки
тому, що лист Білоцерківського районного центру зайнятості від
06.07.2005 № 01-8-2-847 (а.с. 29) суперечить даним звітів за
формою № 3-ПН, які містяться у матеріалах даної справи.
До того ж, на порушення приписів статті 47 ГПК України
( 1798-12 ), за яким судове рішення приймається суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи, місцевим
господарських судом не встановлено обставин, які складають
фактичну основу спірних правовідносин, а саме: яку кількість
інвалідів повинно бути працевлаштовано на ТОВ “Інтер-ГТВ”
відповідно до чотиривідсоткового нормативу; скільки інвалідів
фактично було працевлаштовано відповідачем; в якій кількості
підприємство повинно створити робочі місця для працевлаштування
інвалідів.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить в
повному обсязі з’ясувати зазначені в цій постанові обставини,
дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 02.08.2005
зі справи № 273/12-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь