803/1025/17 Про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зобов`язання ГУ Держгеокадастру області надати дозвіл на розроблення зазначеного проекту землеустрою - 16.09.2021 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (суддя Денисюк Р.С.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року (колегія суддів: Ніколін В.В., Гінда О.М., Старунський Д.М.) у справі № 803/1025/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В серпні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконними дій відповідача в частині надання їй необґрунтованих пояснень та рекомендацій, викладених в листі від 10.05.2017 №Л-1667/0-1133/0/6-17, визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,2 га на території Цегівської сільської ради Горохівського району Волинської області, зобов`язання Управління Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення такого проекту відведення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача передбаченого законодавством України права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації та обов`язком відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування розглянути клопотання особи у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні. Вказує, що відповідачем допущено порушення вимог законодавства України, оскільки не забезпечено належного розгляду клопотання позивача.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Держгеокадастру щодо рекомендування ОСОБА_1 повторно звернутися із матеріалами про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зобов`язано Управління Держгеокадастру повторно, у встановленому законодавством порядку розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2017 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває у користуванні третіх осіб, а тому позивачу рекомендовано надати докази щодо користування спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 11.04.2017 позивач звернулася до Управління Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для виділення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Цегівської сільської ради Горохівського району Волинської області за межами населеного пункту.

До заяви додано: викопіювання з кадастрової картки (плану) з інформацією щодо земельної ділянки із зазначенням бажаного місця розташування такої; довідку із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх з власниками земель, землекористувачами, угіддями; довідку про неотримання земель для особистого селянського господарства за місцем постійного місця реєстрації; копія документа, що посвідчує особу (ідентифікаційний код, паспорт).

Листом від 10.05.2017 №Л-1667/0-1133/0/6-17 відповідачем надано відповідь про те, що в результаті розгляду наданих позивачем графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки, встановлено, що відповідно до проекту розмежувань земель державної чи комунальної власності бажана до відведення земельна ділянка перебуває в користуванні (власності) третіх осіб. Для прийняття Управлінням Держгеокадастру наказу про надання дозволу на розробку документації із землеустрою позивачу рекомендовано надати матеріали, які підтверджують право користування земельною ділянкою.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача протиправною, позивач звернувся із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що лист відповідача не є рішенням по суті заявленого питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (2768-14) (далі по тексту - ЗК України (2768-14) ) та Законом України "Про землеустрій" (858-15) .

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України (2768-14) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (z1391-16) (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521 (z1391-16) .

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного суду від 21.11.2019 у справі №812/1268/17, від 28.11.2019 у справі №803/1067/17, від 05.12.2019 у справі №806/2540/17.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу у відповідності до ст. 118 ЗК України.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX (460-20) ) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.