ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2005 Справа N 6/236
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали АКІБ “УкрСиббанк»
касаційних скарг
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 06.06.2005 року
у справі м. Києва
господарського суду
за позовом АКІБ “УкрСиббанк”
До АТФ “Укргазбуд”
про стягнення 16 830 092,82 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Юхименко К.А., Доценко О.М.,
- відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2005 року АКІБ “УкрСиббанк» звернувся до
господарського суду з позовом до АТФ “Укргазбуд” про стягнення
суми боргу по кредитному договору у розмірі 16830092,82 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.04.2005 року позов
задоволено. Стягнуто на користь позивача 10600000,00 грн.
основного боргу, 531015,62 грн. заборгованості по відсотках,
2363800,00 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 19154,32
грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків та 1818,00 грн.
судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.06.2005 року рішення місцевого господарського суду змінено.
Стягнуто на користь позивача 5500000,00 грн. неповернутого
кредиту, 1939803,00 грн. пені, 1266,50 грн. державного мита та
87,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Не погоджуючись з прийнятою постановою АКІБ “УкрСиббанк» подав
касаційну скаргу в якій просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року скасувати
частково та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь
позивача 4657203,82 грн. основного боргу, 168378,23 грн.
заборгованості за процентами, 3516071,00 грн. пені за
несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 32682,37 грн.
пені за несвоєчасне погашення заборгованості про процентам за
користування кредитом.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення» ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суди
попередніх інстанцій повно, всебічно та об’єктивно не дослідили
обставини справи та дійшли помилкових висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2004 року між
АКІБ “УкрСиббанк» та АТФ “Укргазбуд” було укладено договір про
надання мультимедійної кредитної лінії № 165-мв-ока.
За умовами договору відповідач у будь-якому випадку зобов’язаний
повернути кредит в повному обсязі згідно з графіком погашення
заборгованості, але не пізніше 22.10.2007 року. Додатком № 1
сторони встановили графік погашення заборгованості за кредитом
від 22.10.2004 року.
Пунктом 2.2.1 укладеного договору, сторони погодили, що
відповідач зобов’язується в термін до 08.12.2004 року докласти
всіх зусиль та здійснити всі необхідні дії по наданню
забезпечення та укласти відповідні договори застави нерухомості.
Згідно п. 2.2.2 договору, позичальник також зобов’язується в
термін до 22.02.2005 року докласти всіх необхідних зусиль та
здійснити всі необхідні дії по наданню забезпечення та укласти
відповідні договори застави техніки, що буде придбана за рахунок
кредитних коштів.
Згідно п. 2.3 у випадку невиконання Позичальником умов цього
договору про надання забезпечення належного виконання
зобов’язань за цим договором, а саме не буде укладено
відповідних договорів забезпечення в термін вказаний в
п.п. 2.2.1; 2.2.2 цього договору, а також у разі втрати
забезпечення виконання зобов’язань за цим договором або
погіршення його умов у разі (стану забезпечення, умов його
зберігання), термін повернення кредиту вважається таким, що
настав, а кредит –обов’язковим до повернення в порядку
встановленому розділом 11 цього договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов
п. 11.1 договору та до ст. ст. 525, 611 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
сторони погодили, що у випадку застосування
будь-якого з п.п. 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 7.4 частини 2
п. 9.2 договору та/або настання обставин, що передбачені
вищевказаними пунктами банк має право визнати термін повернення
кредиту таким, що настав, згідно з п. 1.2.2 договору. При цьому,
термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит
обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником
відповідної письмової вимоги банку. У цьому випадку позичальник
зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за
кредит у встановлений заново термін в повному обсязі.
Так, суд першої інстанції вірно встановивши, що відповідач не
виконав умови кредитного договору щодо забезпечення кредиту
шляхом укладення договорів застави, дійшов висновку щодо
припинення даного договору і в той же час не застосував наслідки
цього припинення.
Відповідно до п. 11.1 договору в даному випадку змінюється лише
термін повернення кредиту та плати за кредит і дія договору не
припиняється.
Апеляційний суд дійшов протилежних висновків щодо висновків
місцевого суду, але вони є помилковими і не обґрунтованими,
оскільки суперечать умовам договору та нормам права щодо сплати
відсотків та комісії, моменту виникнення обов’язку повернення
кредиту та застосування процентної ставки у розмірі 34,5%
відповідно до додаткової угоди.
Так, висновки апеляційного суду суперечать п.п. 1.3.3; 1.3.4;
1.3.5 та 1.3.6 відносно сплати відповідачем 55 868,25 грн.,
п. 1.6 договору, п. 3.2 ст. 32 Закону України “Про платіжні
системи та переказ коштів в Україні» ( 2346-14 ) (2346-14)
та ст. 534 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
щодо спрямування перерахованих коштів, в
разі порушення черговості їх сплати, а також п. 7.1 договору,
ст. .1048; 1052 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в частині застосування
процентної ставки за користування кредитними коштами понад
встановлений термін.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи вище наведене, а також те, що в матеріалах справи є
суттєві докази, які не були предметом дослідження суду першої
інстанції, постановлені судові рішення з даної справи підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно витребувати докази у
відповідності з вимогами ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повно,
всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи,
перевірити доводи позивача і відповідача, дати їм належну
юридичну оцінку та постановити законне рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.06.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від
12.04.2005 року у справі № 6/236 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді
В. Рибак