Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Зіко” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2005р.

у справі № 17/93 господарського суду Івано-Франківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

“Інсас, Великі мости”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

“Корпорація “Зіко”

про стягнення 328 364,29грн.

за участю представників:

ТОВ “Інсас, Великі мости” –Марченко Р.В,;

ТОВ “Корпорація “Зіко” – не з’явилися

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інсас, Великі мости” звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом та просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Зіко” 328 364,29грн., у т.ч. 236 649,01грн. основної заборгованості, 20 375грн. пені, 58 524,09грн. збитків від інфляції, 12 815,89горн. в рахунок трьох процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав у встановлений договором № 2/ПР від 12.06.2002р. строк у повному обсязі взяті на себе зобов’язання щодо оплати поставленого йому товару у липні-жовтні 2003р. (а.с.2-3).

До прийняття рішення у цій справі від відповідача –ТОВ “Корпорація “Зіко” відзиву на позов не надійшло.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 222 649,01грн. основної заборгованості, 20 375,30грн. пені, 58 524,09 збитків від інфляції, 12 815,89грн. в рахунок трьох процентів річних; в іншій частині позову –провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України (1798-12) (а.с.35).

Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати поставленого товару в строк, встановлений договором. При цьому, враховуючи, що після порушення провадження у справі відповідачем частково погашено заборгованість шляхом перерахування 14 000грн., провадження у справі в цій частині припинено за відсутністю предмету спору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2005р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2005р. залишено без змін (а.с.69-71).

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ “Корпорація “Зіко” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а провадження у справі припинити.

У поданій касаційній скарзі ТОВ “Корпорація “Зіко” посилається на: порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, а саме:

- прийняття судового акта на підставі доказів, які не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України (1798-12) ;

- розгляд скарги за відсутності представника товариства;

- порушення вимог ст. 42 ГПК України (1798-12) , оскільки не взято до уваги доводи ТОВ “Корпорація “Зіко”;

- невідповідність судового акта ст. 84 ГПК України (1798-12) ;

Крім того, скаржник вказує на невідповідність поданої позовної заяви вимогам, що пред’являються у відповідності з ст. 54 ГПК України (1798-12) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦК УРСР (1540-06) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР (1540-06) , договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.06.2002р. між сторонами у справі –ТОВ “Інсас, Великі мости” та ТОВ “Корпорація”Зіко” укладено договір № 2/ПР, за умовами якого позивач брав на себе зобов’язання передати у власність, а відповідач –прийняти і оплатити товар на умовах, визначених договором.

Даний договір у відповідності з ст. 151 ЦК УРСР (1540-06) є підставою для виникнення у його сторін певних прав та обов’язків, визначених ним.

За умовами договору позивачем передано відповідачу товар у період липень-жовтень 2003р. відповідно до накладних № ГПВВ-00109 від 15.07.2003р., № 112 від 18.07.2003р., № ГПВВ-00118 від 01.08.2003р., № 138 від 01.10.2003р. на суму 295 690,29грн.

П. 5.2 договору передбачено, що повна оплата вартості кожної партії товару здійснюється не пізніше 10 днів з момент отримання товару.

Як встановлено судами, взяті на себе зобов’язання щодо оплати товару у встановлений строк відповідачем не виконані.

Між тим, в силу ст. 161 ЦК УРСР (1540-06) (чинному на момент настання строку платежу та порушення зобов’язання), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Такий же обов’язок визначений і діючими на момент звернення до суду з позовом та прийняття судових актів нормами.

Так, відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України (435-15) , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову в частині стягнення заборгованості за переданий товар. При цьому, враховуючи часткове погашення боргу відповідачем до прийняття рішення у даній справі, судом першої інстанції правомірно задоволено заявлені вимоги в частині стягнення 226 649,01грн. –заборгованості на момент прийняття рішення, а в частині стягнення 14 000грн. основної заборгованості –провадження у справі припинено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) , а суд апеляційної інстанції правильно залишив без змін рішення суду у цій частині.

Згідно ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Такий же обов’язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов’язання встановлений і ч. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) .

Таким чином, судами правильно визнані обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та трьох процентів річних.

За порушення зобов’язання щодо проведення оплати за переданий товар договором передбачена відповідальність у вигляді пені (п. 8.2 договору). Враховуючи умови договору, а також вимоги ст.ст. 179,180 ЦК УРСР (1540-06) , ст. 4 Закону України “Про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань”, (543/96-ВР) ст. 231,232 ГК України (436-15) , судом вірно задоволено заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України (1798-12) , письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Однак, посилання скаржника на невідповідність вказаним вимогам документів і матеріалів, на підставі яких прийняті судові акти, не відповідають дійсності.

Також безпідставні і твердження ТОВ “Корпорація “Зіко” щодо порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у судових засіданнях та надання доказів, враховуючи, що:

- ТОВ “Корпорація “Зіко” у встановленому порядку повідомлено про час і місце засідання суду апеляційної інстанції –ухвала про прийняття апеляційної скарги товариства та призначення її до розгляду на 06.07.2005р. вручена 04.07.2005р. (а.с.38);

- клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у матеріалах справи відсутнє і відповідачем не подано доказів направлення його Львівському апеляційному господарському суду до прийняття оскаржуваної постанови з підтвердженням причин неможливості направлення свого представника у засідання суду;

- у разі неможливості участі свого представника, відповідач не був позбавлений права уповноважити іншу особу на представництво інтересів у суді апеляційної інстанції, а також направити суду документи і матеріали, які він мав намір подати суду.

Не заслуговують на увагу і інші доводи скаржника викладені ним у касаційній скарзі.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2005р., якою залишено без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2005р., прийнята з урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2005р. у справі № 17/93 господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Зіко” –без задоволення.