ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2005 Справа N 45/67
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий Невдашенко Л.П.
Судді Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Розглянувши у Відкритого акціонерного товариства
відкритому “Маріупольський металургійний комбінат
судовому засіданні ім. Ілліча”
касаційну скаргу
на постанову від 29.06.2005 Київського апеляційного
господарського суду
У справі № 45/67 господарського суду міста Києва
За позовом Відкритого акціонерного товариства
“Маріупольський металургійний комбінат
ім. Ілліча”
До Державного комітету України з державного
матеріального резерву
Про спонукання укласти договір
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Панчоха О.І.
- відповідача Грановський О.В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.05.2005 р. у справі
№ 45/67 позов ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат
ім. Ілліча” до Державного комітету України з державного
матеріального резерву про спонукання укласти договір
відповідального зберігання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву, проект якого за № 9213 від 29.11.2004
р. був надісланий відповідачеві для врегулювання розбіжностей
при його укладенні, задоволений частково.
Провадження у справі в частині вимог про зобов'язання
відповідача укласти договір відповідального зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву припинено.
Зазначений договір визнано укладеним між сторонами з дня
набрання рішення суду законної сили на умовах, запропонованих
позивачем за виключенням пунктів 2.3, 2.4, 2.7, 3.1,4.3, 5.3,
6.2, 7.3.
Вирішено п.п. 2.3, 2.7, 5.3, 7.3. договору вважати укладеними на
умовах запропонованих відповідачем.
Пункт 4.3. вважати укладеним в редакції типового договору,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 532 від
12.04.2002 р. ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
Пункт 2.4. договору викладений в наступній редакції:
“Відшкодувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з
використанням продукції відповідного асортименту і належної
якості у 5-денний термін після виявлення втрати, нестачі або
пошкодження”.
Пункт 3.1. договору викласти в наступній редакції: “Відшкодувати
зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних
асигнувань, передбачених на ці цілі”.
Пункт 6.2. з проекту договору виключений.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 42,50
грн. витрат на сплату державного мита, 59 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.06.2005 року вищевказане рішення господарського суду залишено
без змін.
Не погоджуючись з даною постановою апеляційного суду, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, у якій просить її скасувати, посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили попередні судові інстанції та зазначив у своїй
постанові Київський апеляційний господарський суд, у
відповідності до положень розпорядження Кабінету Міністрів
України № 665-р від 22.09.2004 р. “Про уточнення та часткове
скасування мобілізаційних завдань, затвердження номенклатури і
норм накопичення та розбронювання матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву, створеного на промислових
підприємствах” позивачу без процедури укладення відповідного
договору були передані на зберігання матеріальні цінності
мобілізаційного резерву, що підтверджується поясненнями обох
сторін та номенклатурою накопичення, звітами про наявність
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
02.12.2004 р. позивач надіслав відповідачеві лист № 09/4248 та
проект договору відповідального зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву № 9213 від 29.11.2004 р.,
однак відповіді відповідач не надав.
За таких обставин 21.01.2005 р. позивач звернувся до
господарського суду м. Києва із позовом про спонукання
відповідача укласти договір відповідального зберігання
матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, обґрунтовуючи
свої позовні вимоги тим, що він є відповідальним зберігачем у
відповідності до завдання, затвердженого розпорядженням Кабінету
Міністрів України № 665-р від 22.09.2004 р., а також тим, що у
відповідності до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України “Про
порядок відшкодування підприємствам, установам, організаціям
витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних
цінностей державного резерву” відшкодування витрат, пов'язаних
із зберіганням матеріальних цінностей держрезерву здійснюється
виключно на підставі договору, що укладається між
Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
04.05.2005 р. у справі № 45/67 господарським судом м. Києва було
прийняте рішення, яким позовні вимоги були задоволені частково.
Враховуючи відсутність між сторонами спору щодо обов'язковості
укладення договору відповідального зберігання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву, суд першої інстанції дійшов
правильного висновку щодо необхідності припинення на підставі
п. 1-1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
провадження у справі в
частині вимог про зобов'язання відповідача укласти договір
відповідального зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, та
про існування спору щодо врегулювання розбіжностей при укладанні
зазначеного договору, зокрема п.п. 2.4., 3.1., 6.2.
Враховуючи те, що під час розгляду справи по суті місцевим
господарським судом сторонами було погоджено, що спірні пункти
2.3., 2.7., 5.3., 7.3. договору прийматимуться в редакції
запропонованій відповідачем, а п. 4.3. - в редакції типового
договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
№ 532 від 12.04.2002 ( 532-2002-п ) (532-2002-п)
решта умов договору в
редакції позивача, що цілком відповідає і прийнятому рішенню у
справі, зазначені умови договору не були предметом розгляду в
апеляційній інстанції.
У відповідності до вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З приводу заявлених позивачем вимог щодо необхідності скасування
рішення в частині викладення п. 3.1. договору в редакції
відповідача і виключення п. 6.2. з тексту договору та прийняття
рішення про викладення спірних пунктів договору в редакції
№ 9213 від 29.11.2004 р., запропонованій позивачем, судова
колегія апеляційного господарського суду зазначила наступне.
Враховуючи те, що Порядок відшкодування підприємствам,
установам, організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним
зберіганням матеріальних цінностей держрезерву, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 р.
( 532-2002-п ) (532-2002-п)
, а додаток до зазначеного порядку - договір
відповідального зберігання матеріальних цінностей держрезерву є
складовою частиною зазначеної постанови, то Порядок
відшкодування відповідно і додаток до нього є обов'язковими для
виконання на підставі ст. 117 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
У відповідності до положень ст. 179 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
при укладенні договорів сторони можуть
визначати зміст договору на основі типового договору,
затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках,
передбачених законом, іншим органом державної влади, коли
сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але
мають право конкретизувати його умови.
Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої
інстанції відносно того, що в порівнянні п. 3.1. типового
договору, редакція зазначеного пункту запропонована позивачем
містить додаткові джерела фінансування витрат, а отже не
конкретизує положення типового договору, а повністю змінює зміст
п. 3.1.
Доводи позивача щодо необхідності включення п. 6.2. до договору
на підставі ст.ст. 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
апеляційним
судом до уваги не прийняті та визнані необґрунтованими, виходячи
з наступного.
Оскільки положеннями типового договору не передбачено
відповідальності відповідача в разі несвоєчасного відшкодування
витрат за зберігання цінностей, а п. 6.2. за своїм змістом не
конкретизує зміст п. 6.1. договору, а змінює його, встановлюючи
додатковий обов'язок для відповідача, судова колегія погодилась
із висновком суду першої інстанції про неправомірність включення
п. 6.2. до договору в редакції запропонованій позивачем.
Враховуючи викладене, те, що, як зазначив апеляційний суд,
позивачем належних доказів щодо обґрунтування застосування
положення про пеню в заявленому розмірі - подвійній обліковій
ставці НБУ та щодо наявності в Державному бюджеті України (за
рахунок чого фінансується відповідач) статті видатків
призначеної для сплати пені не надано, судова колегія Вищого
господарського суду України дійшла до висновку, що рішення
господарського суду м. Києва від 04.05.2005 р. та постанова
апеляційного суду відповідають чинному законодавству, підстав
для їх скасування або зміни не вбачається, а касаційна скарга є
необґрунтованою.
Крім того, згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. у справі № 45/67 залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська