5/519-04 Про визнання недійсними договору, додаткової угоди, акта прийому-передачі, стягнення 77 903,12грн. - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р.

у справі № 5/519-04 господарського суду Сумської області

за позовом Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7”

до відповідача Акціонерного товариства закритого типу “МЖК-Номак”

про визнання недійсними договору, додаткової угоди, акта прийому-передачі, стягнення 77 903,12грн.

за участю представників:

ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” –Атаманова Т.М., Кобусєва О.О.;

АТЗТ “МЖК-Номак” –Дубовик В.І.

В С Т А Н О В И Л А:

Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” звернулося до господарського суду Сумської області з позовом та просило суд:

- визнати недійсними: договір купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р., укладений АТЗТ “МЖК-Номак” та ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7”; додаткову угоду до вищевказаного договору; акт від 14.05.2002р. прийому-передачі квартир за адресою: м. Конотоп, вул. Будівельників, 44;

- стягнути з відповідача 77 903,12грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідно до спірного договору та додаткової угоди до нього, відповідачем 14.05.2002р. передані ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” квартири, які не були його власністю. З огляду на зазначені обставини, відповідач вважає, що спірні договір та додаткова угода є мнимими (а.с.3-4,30).

Відповідач у справі – АТЗТ “МЖК-Номак” заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 21.06.99 № 2/2-99 позивачу було передано згідно з актом від 15.01.2002р. чотири квартири, у т.ч. №№ 20,23, які він реалізував фізичним особам.

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач неодноразово змінював предмет спору, а також уточнив та доповнив заявлені ним вимоги (а.с.30,81).

Остаточно позивач просить суд:

- визнати недійсними: додаткову угоду № 2 від 14.05.2002р. до договору купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р.; акт від 14.05.2002р.; накладну № 9 від 16.05.2002р.;

- стягнути з відповідача 56 620,87грн. заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що між ним та відповідачем виникла заборгованість у сумі 56 620,87грн., з метою погашення якої ними оформлено фіктивні спірні додаткову угоду, акт та накладну. Фіктивність зазначених документів підтверджується тим, що квартири №№ 20,23, які передавались ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” відповідачем, вже були раніше передані підприємству і у подальшому відчужені ним іншій особі –ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Конотопського відділення № 246.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.101-103).

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивачем не доведено, що спірні додаткова угода, акт прийому-передачі та накладна безтоварні;

- відповідач належним чином виконав свої зобов’язання перед позивачем, здійснивши передачу квартир позивачу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р. рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. в частині відмови у позові щодо визнання недійсними додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. до договору купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р., акту від 14.05.2002р. прийому-передачі квартир №№ 20,23 та накладної № 9 від 16.05.2002р. скасовано з припиненням провадження у справі в цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.143-145).

Скасовуючи рішення суду в частині визнання недійсними спірних акту та накладної, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги в цій частині не підлягають розгляду у господарських судах, оскільки зазначені документи є наслідком виконання правочинів.

Рішення суду в частині відмови у позові щодо визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. мотивовано помилковістю висновку суду першої інстанції щодо виконання сторонами її умов. При цьому, апеляційною інстанцією встановлено, що квартири №№ 20,23, які передавались за спірною додатковою угодою, вже раніше були передані позивачу і у подальшому ним відчужені, а на момент укладення спірної угоди зазначені квартири надані фізичним особам. Зазначені обставини сталі підставою для висновку суду про те, що спірна угода не може бути визнана такою, що відбулась і не породжує правових наслідків для сторін, оскільки є нікчемною.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення заявлених вимог.

Скаржник вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 43,105 ГПК України (1798-12) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі –21.06.99р. АТЗТ “МЖК-Номак” та ДП ВАТ “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” укладено договір № 2/2-99 купівлі-продажу квартири між підприємствами, предметом якого є купівля-продаж 8 квартир у будинку № 44 по вул. Будівельників у м. Конотоп Сумської області.

У подальшому сторонами змінювався предмет купівлі-продажу шляхом укладення додаткових угод до цього договору.

Так, спірною додатковою угодою № 2 від 14.05.2002р. до вищевказаного договору, сторонами узгоджено, що предметом купівлі-продажу є дві двокімнатні квартири - №№ 20,23.

Предметом спору у даній справі є, зокрема, дійсність зазначеної додаткової угоди, яку позивач вважає мнимою.

На момент укладення додаткової угоди спірні правовідносини були врегульовані нормами ЦК УРСР (1540-06) , який втратив чинність з 01.01.2004р. відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , що набрав чинності з зазначеної дати.

Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР (1540-06) , недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Вважаючи спірну додаткову угоду мнимою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладаючи дану угоду сторони не мали наміру набути відповідних прав та обов’язків, визначених нею. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на те, що зобов’язання за договором № 2/2-99 з урахуванням додаткової угоди № 2 від 10.01.2002р., припинились шляхом їх виконання і права на квартири №№ 20,23 перейшли до інших осіб до моменту укладення спірної додаткової угоди.

Між тим, з таким висновком суду щодо недійсності спірної угоди погодитись не можна, враховуючи наступне.

Будь-яка додаткова угода є похідною від основної угоди і лише змінює умови основної.

Спірна додаткова угода фактично змінює предмет купівлі-продажу за договором № 2/2-99 від 21.06.99р., виключаючи з його складу інші квартири, купівля-продаж яких передбачалась сторонами за цим договором у його первісній редакції. Отже, укладаючи таку додаткову угоду сторони погодили, що предметом купівлі-продажу за цим договором є лише дві квартири - №№ 20,23. Таким чином, враховуючи, що має місце зміна умов договору, а не укладення нового договору, позивач безпідставно вважає, що 14.05.2002р. –день укладення спірної додаткової угоди –відбувається повторний продаж зазначених квартир.

Так, первісно предметом купівлі-продажу за договором № 2/2-99 від 21.06.99р. є 8 квартир - №№ 2,4,11,14,19,21,24,25. Уклавши додаткову угоду № 1 від 05.06.2001р. сторони змінили предмет купівлі-продажу, визначивши, що ним є 4 квартири; уклавши додаткову угоду № 2 від 10.01.02р. сторони індивідуалізували предмет купівлі-продажу, вказавши, що це квартири №№ 8,20,23,25; а підписавши спірну угоду № 2 від 14.05.2002р. –виключили з складу предмету купівлі-продажу квартири №№ 8,25, залишивши квартири №№ 20,23.

Отже, уклавши спірну додаткову угоду сторони домовились про припинення зобов’язання щодо передачі квартир №№ 8,25 та зобов’язання щодо оплати вартості цих квартир. При цьому, не виникло нове зобов’язання щодо передачі та відповідно оплати квартир №№ 8,25, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, оскільки останнє існувало з моменту зміни предмету купівлі-продажу згідно додаткової угоди № 2 від 10.01.2002р. і на момент підписання спірної додаткової угоди вже було виконано.

Так, відповідно до ст. 220 ЦК УРСР (1540-06) , зобов’язання припиняється угодою сторін.

Положення вищевказаної норми помилково не взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Враховуючи, що фактично, як встановлено судом першої інстанції, квартири №№ 20,23 передані позивачу і у подальшому ним відчужені третій особі, висновок господарського суду Сумської області щодо відсутності підстав для задоволення позову у частині визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. з підстав мнимості такої угоди вірний.

Отже, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р. щодо скасування рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. в частині відмови у позові щодо вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. та припинення провадження в цій частині підлягає скасуванню з залишенням без змін рішення суду першої інстанції щодо цих вимог.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо припинення провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними акта від 14.05.2002р. та накладної, враховуючи, що спір у цій частині не підлягає розгляду у господарських судах.

Так, зазначені акт і накладна не є тими актами, спори щодо визнання яких недійсними розглядаються господарськими судами відповідно до ст. 12 ГПК України (1798-12) ; вони не породжують самостійно настання у сторін певних прав та обов’язків, а фіксують лише відбуття певних подій, наприклад передачу майна на виконання укладеного договору тощо.

Також правильним є висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляцією, щодо необгрунтованості позову в частині стягнення заборгованості, яка погашалась відповідачем шляхом передачі позивачу квартир за умовами договору № 2/2-99 від 21.06.99р., у якій спірною додатковою угодою внесено зміни, враховуючи дійсність самого договору та спірної додаткової угоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства “Сумбуд” “Пересувна механізована колона № 7” задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р. в частині скасування рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. у справі № 5/519-04 щодо відмови у позові про визнання недійсним додаткової угоди № 2 від 14.05.2002р. до договору купівлі-продажу № 2/2-99 від 21.06.99р. та припинення провадження у справі в частині таких вимог скасувати, залишивши без змін рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2005р. у відповідній частині.