4/88пд05 Про визнання договору застави недійсним - Текст документа

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.04.2005р. у справі № 4/88-пд-05 (суддя Ємленінова З.І.) позов Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс”, м. Херсон до Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області про визнання договору недійсним задоволений. Визнано неукладеним договір застави від 21.01.2000року між відкритим акціонерним товариством “Таксі-Сервіс” та акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області. Стягнуто з Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області на користь Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс” 85грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з даним рішенням Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області подав апеляційну скаргу в якій просив рішення господарського суду Херсонської області від 13.04.2005р. у справі № 4/88-пд-05 скасувати.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.07.2005р. у справі № 4/88-пд-05 (судді: Мірошниченко М.В.; Коробка Н.Д.; Мойсеєнко Т.В.) апеляційну скаргу Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області задоволено. Рішення господарського суду Херсонської області від 13.04.2005р. у справі № 4/88-пд-05 скасовано. В позові відмовлено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс” на користь Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі виконавчої дирекції по Херсонській області суму 42.50грн. державного мита по розгляду апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даною постановою Відкрите акціонерне товариство “Таксі-Сервіс”, м. Херсон подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.07.2005р. по даній справі, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Як досліджено судом апеляційної інстанції, що 29.04.1998р. між АКАБ “Україна” (банк) і ВАТ “Таксі-Сервіс” (позичальник) був укладений кредитний договір № 10/98, відповідно до положень та умов якого банк надає позичальнику позичку в певній сумі на визначений строк для придбання 40 автомобілів ГАЗ-33021 “ГАЗЕЛЬ” виробництва ВКЦ “Оптима, ЛТД” та сплати збору за надання позички (п. 1 договору).

В якості способу забезпечення належного виконання умов кредитного договору № 10/98 від 29.04.1998р., між АКАБ “Україна” (заставодержатель) і ВАТ “Таксі-Сервіс” (заставодавець) був укладений договір застави від 21.01.2000р. Згідно умов договору застави, заставодавець заставляє заставодержателю 3 автомобілі, зазначені в договорі, що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Українська, 79.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що спірний договір на момент його укладення сторонами регулювався статтею 181 ЦК УРСР (1540-06) . Згідно вказаної статті, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відносини застави регулюються Законом України “Про заставу” (2654-12) , іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 3 Законом України “Про заставу” (2654-12) , заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Згідно зі ст. 12 Закону України “Про заставу” (2654-12) (в редакції, що була чинною на момент кладення спірного договору), у договорі застави повинно бути зазначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 20 Закону (2654-12) встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Суд попередньої інстанції правомірно зазначив, що місцевий суд роблячи висновок про те, що договір застави від 21.01.2000р. не містить істотних умов, які необхідні для цієї категорії договорів, відповідно до ст. 12 Закону України “Про заставу” (2654-12) відносно розміру та строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, не врахував того, що відповідно до ст. 153 ЦК УРСР (1540-06) , договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Як встановлено судом попередньої інстанції, що з договору застави від 21.01.2000р. вбачається, що в ньому зазначено найменування та місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги (а саме, як спосіб забезпечення належного виконання умов кредитного договору № 10/98 від 29.04.1998р.), розмір забезпеченої заставою вимоги (п. 3 договору застави -загальна заставна вартість автомобілів, що передаються в заставу встановлюється за домовленістю сторін в сумі 13.084,16 грн. чи 2366,03 доларів США по курсу НБУ 5,53 грн. за долар на день підписання даного договору), строк виконання зобов'язання (п. 17 договору застави - дія договору застави закінчується з виконанням усіх зобов'язань по кредитному договору № 10/98 від 29.04.1998р.), опис предмет застави (п. 2 договору застави).

Таким чином, в договорі застави від 21.01.2000р. сторонами досягнута згода по всім істотним умовам, що необхідні для договорів даного виду.

Суд апеляційної інстанції, дійшов до вірного висновку, що посилання місцевого господарського суду на те, що договір застави повинен містити розмір відсотків за користування кредитом не відповідає суті договору застави, а також приписам ст. 12 Закону України “Про заставу” (2654-12) , з урахуванням того, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Розмір відсотків за користування кредитом зазначається в самому кредитному договору, в забезпечення якого укладається договір застави.

Висновок суду попередньої інстанції, що посилання господарського суду першої інстанції на неузгодженість в спірному договорі строку виконання забезпеченої заставою вимоги, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки такий строк зазначений сторонами в п. 17 договору застави, є вірним. Крім того, як зазначено вище, застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання і п. 17 договору застави повністю відповідає даному положенню.

З урахуванням положення про те, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, умови договору застави можуть бути викладені безпосередньо як у тексті цього договору, так і шляхом відсилання до умов договору, із якого випливає основне зобов'язання, що забезпечене заставою. ВАТ “Таксі-Сервіс”, як заставодавець, укладаючи договір застави був обізнаний про суть та розмір забезпеченої заставою вимоги, а також про строк виконання зобов'язання.

Судом апеляційної інстанції правомірно враховано, що визнаючи договір застави від 21.01.2000р. неукладеним із зазначенням про це в резолютивній частині рішення, місцевим господарським судом порушено норми матеріального і процесуального права з таких підстав.

Предметом спору у даній справі була вимога про визнання недійсним договору застави, а не визнання його неукладеним. Як обгрунтовано зазначено судом попередньої інстанції, визнавши договір неукладеним, суд фактично вийшов за межі позовних вимог, а предмет спору стосовно визнання договору недійсним, як матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, залишився не вирішеним. Так, в порушення п. 4 ст. 84 ГПК України (1798-12) , резолютивна частина рішення суду не містить висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково. Вказівка в резолютивній частині оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог і визнання договору неукладеним не містить вирішення питання стосовно предмету позовних вимог позивача, викладених в позовній заяві.

Суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що судом першої інстанції не враховано приписів ст. 16 ЦК України (435-15) , якою встановлені способи захисту прав та інтересів особи. Згідно цієї статті, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Визнання договору застави неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 ЦК України (435-15) та іншими законами України. За своєю суттю вимога про визнання договору неукладеним спрямована на встановлення факту, який має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) , недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що приписи ст. 12 Закону України “Про заставу” (2654-12) та ст. 153 ЦК УРСР (1540-06) стосуються питання щодо змісту договору застави при укладенні його сторонами і не встановлюють обставин, всупереч яким міг бути укладений такий договір з питання визнання його недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) .

Таким чином, суд попередньої інстанції у повному обсязі з'ясував матеріали справи та вірно застосував чинне законодавство.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що Запорізьким апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 01.07.2005р. не вбачається.

Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Таксі-Сервіс”, м. Херсон на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.07.2005р. у справі № 4/88-ПД-05 залишити без задоволення.