1/89(19/326) Про стягнення 9403,80 грн. - Текст документа

ВАТ “Донбасенерго” в особі ВЕП “Луганськкомуненерго”) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з ДПВО “Луганський верстатобудівний завод” 5070,80 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, який утворився за відповідачем при виконанні договору від 01.06.1998 № 259/301, 4219,49 грн. пені та 113,51 грн. річних.

Рішенням від 09.09.2004 господарського суду Луганської області (суддя Бойченко К.І.) у справі № 19/326 позов ВАТ “Донбасенерго” в особі ВЕП “Луганськкомуненерго” до ДП ВО “Луганський верстатобудівний завод” задоволено частково. Стягнуто з ДП ВО “Луганський верстатобудівний завод” на користь ВАТ “Донбасенерго” в особі ВЕП “Луганськкомуненерго” борг у сумі 4636,80 грн., 434,00 грн. інфляційних, 108,31 грн. 3% річних, 329,12 грн. пені, 55,06 грн. витрат по держмиту та 69,11 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В решті позову відмовлено.

Постановою від 12.10.2004 Луганського апеляційного господарського суду у справі № 19/326 рішення від 09.09.2004 господарського суду Луганської області у цій справі залишено без змін.

Постановою від 08.02.2005 Вищого господарського суду України у справі № 19/326 постанову від 12.10.2004 Луганського апеляційного господарського суду та рішення від 09.09.2004 господарського суду Луганської області скасовано в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних та передано справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Рішенням від 11.04.2005 господарського суду Луганської області (суддя Бородіна Л.І.) у справі № 1/89(19/326) в частині стягнення річних та інфляційних позов задоволено, стягнуто з ДПВО “Луганський верстатобудівний завод” на користь ВАТ “Донбасенерго” в особі ВЕП “Луганськкомуненерго” 113,51 грн. річних, 434,00 грн. інфляційних, 5,45 грн. витрати по сплаті державного мита та 6,84 грн. витрати на ІТЗ судового процесу.

Постановою від 13.06.2005 Луганського апеляційного господарського суду у справі № 1/89(19/326) рішення від 11.04.2005 господарського суду Луганської області у цій справі залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою від 13.06.2005 Луганського апеляційного господарського суду та рішенням від 11.04.2005 господарського суду Луганської області у справі № 1/89(19/326), ДПВО “Луганський верстатобудівний завод” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені постанову та рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення річних та інфляційних.

Заслухавши доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами по справі був укладений договір від 01.06.1998 № 259/301, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання щодо приймання у міський колектор усіх господарсько - фекальних вод дитячого оздоровчого комплексу “Чайка” в с. Весела Гора, а відповідач, відповідно до пункту 5 зазначеного договору, сплачувати рахунки, пред'явлені позивачем, на другий день з дня їх вручення.

22.09.2003 позивачем були надіслані відповідачеві рахунки №№ 1440, 1604 за липень, серпень 2003 року, про що свідчить витяг із журналу позивача “Вихідна кореспонденція” про відправку рахунків на оплату боргу 12.09.2003.

Борг у сумі 4636,80 грн. та 329,12 грн. пені, як було вказано, стягнуто з відповідача на користь позивача рішенням господарського сул від 09.09.2004 у справі № 19/326.

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР (1540-06) та статті 625 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що 3% річних та сума інфляції не є неустойкою у правовому розумінні, а є платою за користування грошовими коштами (річні) та відшкодування від інфляційних втрат несплаченої суми боргу (сума інфляції), а отже, позивачем обґрунтовано застосований до суми боргу індекс інфляції за період з.10.2003 року по червень 2004 року та нараховані 3% річних з 29.09.2003 по 01.08.2004.

Судовими інстанціями встановлено, що у відношенні відповідача арбітражним судом Луганської області порушена справа про банкрутство № 12/130б. Ухвалою по цій справі від 03.05.01 введена процедура розпорядження майном боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) на протязі дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, на підставі яких здійснюється стягнення згідно з законодавством, а також не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань по сплаті податку та зборів (обов’язкових платежів). Грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство боржника, безпосередньо в процедурі банкрутства, є поточними вимогами відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) . Відповідно ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів.

Господарськими судами встановлено, що на теперішній час ДПВО “Луганський верстатобудівний завод” знаходиться в судовій процедурі санації, яка була продовжена на два роки ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2003, якому справу № 12/1306 передано за підсудністю.

Проте, як вірно зазначено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, дія мораторію не розповсюджується на вимоги позивача щодо стягнення річних та інфляційних сум, оскільки вони не є конкурсними та не є санкцією.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що постанова від 13.06.2005 Луганського апеляційного господарського суду та рішення від 11.04.2005 господарського суду Луганської області у справі № 1/89(19/326) прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни чи скасування вказаних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДПВО “Луганський верстатобудівний завод” на постанову від 13.06.2005 Луганського апеляційного господарського суду та рішення від 11.04.2005 господарського суду Луганської області у справі № 1/89(19/326) залишити без задоволення.