172/2-2004 Про стягнення 77607,17 грн. - Текст документа

Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулась з позовом до ЗАТ “Добробут” про стягнення 44982,96 грн. основного боргу, 8996 грн. дооцінки вартості природного газу на суму ПДВ, 7557,14 грн. пені, 7936,72 грн. збитків від інфляції, 4355,5 грн. річних та 3778,24 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2005 позов задоволено частково. На користь позивача стягнуто 44982,96 грн. основного боргу, 3101,4 грн. пені, 6614,1 грн. збитків від інфляції, 3638,08 грн. річних та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

В решті позову (стягнення 8996 грн., як дооцінка вартості природного газу на суму ПДВ; 3778,24 грн. штрафу; 4455,74 грн. пені; 1322,64 грн. збитків від інфляції на 717,42 грн. річних відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.07.2005 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” просить скасувати рішення та постанову цих судових інстанція; прийняти нове рішення, яким повністю задоволити його позов.

При цьому скаржник посилається на порушення судовими інстанціями норм матеріального права, зокрема п.п. 6.1.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , який діяв на час укладення сторонами угоди № 06/01-453 від 24.10.2001. Вимоги в частині відмови у стягненні 3778,24 грн. штрафу залишені без мотивування.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представника позивача в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги. Матеріалами справи, що було також предметом судових досліджень, підтверджується наступне.

Враховуючи те, що ЗАТ “Добробут” спожив у грудні 1999 р. природний газ, не підтверджений актами прийому-передачі, та в зв’язку з тим, що це товариство мало договірні відносини з іншим постачальником (обсяг газу у якого не підтверджений), ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та ЗАТ “Добробут” погодили вважати зазначений газ власністю ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та оплатити його на умовах Договору № 06/01-453 від 24.10.2001.

Відповідно до п. 5 цієї угоди оплата газу природного повинна проводитись грошовими коштами на підставі акту передачі-приймання природного газу, шляхом перерахування на рахунок продавця 100% вартості газу протягом 15 днів з моменту підписання договору.

Вартість цього газу сторони визначили в сумі 44982,96 грн., в т.ч. ПДВ з нульовою ставкою.

Укладений сторонами договір № 06/01-453 від 24.10.2001 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Згідно п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності положень ЦК України (435-15) , застосовуються норми цього кодексу до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Ст. 193 ГК України (436-15) визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинна виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом (168/97-ВР) , а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 526 ЦК України (435-15) зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене судові інстанції правомірно прийшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 44982,96 грн., оскільки відповідач не розрахувався за отриманий газ.

Вірним є висновок судових інстанцій і щодо відмови у стягненні 8996,59 грн., як дооцінки вартості природного газу на суму ПДВ. Позовні вимоги в цій частині суперечать умовам договору № 03/01-453 від 24.10.2001, при укладенні якого сторони дійшли згоди, що спожитий відповідачем у грудні 1999 р. природний газ оплачується за нульовою ставкою ПДВ.

При цьому сторони знали, або повинні були знати, що з 01.01.2000 застосовується повна ставка ПДВ щодо оподаткування енергоносіїв. Згідно з п. 7 договору за несвоєчасну оплату спожитого газу відповідач сплачує на користь позивача пеню, не більшу розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

При зменшенні боргу на суму дооцінки вартості природного газу (ПДВ) та скороченого строку позовної давності щодо стягнення неустойки, суди правомірно задовольнили позов в частині стягнення пені частково. Обгрунтованими є судові рішення і в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми, оскільки така відповідальність передбачена законом (168/97-ВР) (ст. 625 ЦК України (435-15) ).

Позивачем заявлялись також вимоги про стягнення з відповідача 3778,24 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України (436-15) , згідно якої у разі порушення господарського зобов’язання, в якому хоча б одна з сторін є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки (позивач), за порушення строків виконання зобов’язання понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості товару. Оскільки така відповідальність відповідно до зазначеної норми застосовується лише в тому разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суди правомірно відмовили в позові в цій частині.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання встановлена п. 7 договору № 06/01-453 від 24.10.2001 і виражається у стягненні пені, розмір якої не повинен перевищувати подвійної ставки НБУ.

Зазначене свідчить про повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права, спростовує доводи касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.07.2005 у справі № 172/2-2004 залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.