ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 35/111
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.07.2005
зі справи № 35/111
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до відкритого акціонерного товариства “Маріупольській
металургійний комбінат ім. Ілліча” (далі –Товариство),
м. Маріуполь Донецької області,
про стягнення 4 379 424 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Чомаєвої І.А.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 4 379 424 грн. штрафних
санкцій за нестворення трьохсот дев’яноста двох робочих місць
для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 26.04.2005 (суддя Мальцев М.Ю.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 05.07.2005 (колегія суддів у складі:
Старовойтова Г.Я. –головуючий суддя, судді Калантай М.В.,
Українська Р.М.), у позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням Товариством
обов’язку зі створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, покладеного на нього Законом України від 21.03.1991
№ 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду від 26.04.2005 та
постанову апеляційного суду від 05.07.2005 скасувати через
неправильне застосування норм матеріального права та
задовольнити позов.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (42 050 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 1
682 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством працевлаштовано тисячу двісті
дев’яносто інвалідів;
- підприємство подавало звіти про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002, 2003 роки за формою № 10-ПН, в яких визначена
середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які
фактично працюють і які мають працювати відповідно до нормативу;
- інвалідів, які працюють на підприємстві відповідача,
Товариством працевлаштовано самостійно без участі відповідних
органів працевлаштування;
- випадків відмови у працевлаштуванні даної категорії громадян з
боку відповідача не було;
- відповідач направляв до Іллічівського районного центру
зайнятості звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках за формою № 3-ПН станом на
28.01.2003, а також лист на адресу Донецького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, які містили
відомості про наявність 20 вільних робочих місць для інвалідів
та необхідність направлення інвалідів до Товариства для
працевлаштування (а.с. 84-85, 86);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (11 172 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
триста дев’яносто двох робочих місць для інвалідів становить 4
379 424 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314( 314-95-п )
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, чинне законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але
цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань),
установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів
та з відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте, попередніми судовими інстанціями не з’ясовано: чи
розроблялися Товариством заходи (і які саме) щодо створення
робочих місць для інвалідів; які дії для створення таких робочих
місць фактично здійснено відповідачем; чи інформувало (і як
саме) Товариство державну службу зайнятості про наявність
вакантних робочих місць (у якій кількості) для працевлаштування
інвалідів у період з.02.по грудень 2003 року (зокрема, шляхом
подання звітності за формою № 3-ПН або іншим чином); з яких
причин органами, визначеними в статті 18 Закону № 875( 875-12 )
, не направлялися до відповідача інваліди для
працевлаштування.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203( sp21/027 )
, від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04( sp21/056 )
.
Крім того, попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України( 436-15 )
: не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 26.04.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.07.2005 зі справи № 35/111 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов