42/109 Про повернення матеріальних цінностей та стягнення неустойки у розмірі 956 124,21 грн. - Текст документа

У грудні 2004 року Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду з позовом до НАК “Нафтогаз України” про повернення матеріальних цінностей та стягнення неустойки у розмірі 956124,21 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2005 року позов задоволено частково. Зобов’язано НАК “Нафтогаз України” повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 1500 т мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн. У позові в іншій частині відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005 року рішення місцевого господарського суду змінено, скасовано його в частині про відмову у стягнення штрафу та пені. Позов задоволено повністю. Стягнуто на користь позивача 1500 т мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн., 828000,00 грн. штрафу та 128124,21 грн. пені.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями НАК “Нафтогаз України” подала касаційну скаргу в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005 року та рішення місцевого господарського суду від 29.03.2005 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових актів.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.10.1999 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах та відповідачем було укладено договір № Юр-7/909-99 про тимчасове позичання матеріальних цінностей державного резерву. Відповідно до п. 1.1. укладеного договору позивач позичив відповідачу 1500 т мазуту М-40 з поверненням боргу до державного резерву мазутом М-40 у кількості 1500 тонн або нафтопродуктами номенклатури Держкомрезерву України за цінами, погодженими з “Держкомрезервом” в термін до 01.01.2000 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 10.12.1999 року сторони по справі уклали договір № 16/665 про тимчасове позичання матеріальних цінностей державного резерву. Пунктом 2.4. укладеного договору встановлено, що відповідач повертає позивачу в термін до 01.03.2000 року борг за раніше отримані товари по договору від 12.10.1999 року № юр-7/909-99 у сумі 828000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач у визначений строк не повернув позивачу коштів або отриманого товару., суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення з позивача 1500 тонн мазуту М-40 вартістю 828000,00 грн.

Посилання скаржника на пропущення позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки згідно ст. 268 Цивільного кодексу України (435-15) позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв” (51/97-ВР) .

Відповідно до п. 8 ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” (51/97-ВР) за несвоєчасне повернення позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100% вартості неповернених матеріальних цінностей та пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов’язання.

Враховуючи, що зазначені санкції є публічно-правовими та передбачені Цивільним кодексом України (435-15) строк позовної давності щодо застосування штрафних санкцій за порушення цивільно-правових зобов’язань на них не розповсюджується, а тому судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції про стягнення з відповідача 828000,00 грн. штрафу та 128124,21 грн. пені.

На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України