ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 14/38пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Козир Т.П.
суддів Семчука В.В.
Чабана В.В.
розглянувши відкритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Видавництво “Наддніпрянська правда”
на рішення господарського суду Херсонської області від 10.01.2005
року та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
11.05.2005 року
у справі № 14/38-пд господарського суду Херсонської області
за позовом Львівської державної залізниці (далі
–Залізниця)
до відкритого акціонерного товариства
“Видавництво “Наддніпрянська правда” (далі -
Товариство)
Про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача: Шевчишин О.С.;
відповідача: Бабій Я.І., Денисенко М.І.;
В С Т А Н О В И В:
Справа розглядалась неодноразово.
Залізницею заявлено вимогу про визнання недійсним договору № 72
від 17.07.1991р. а також про зарахування в порядку ч. 1 ст. 216
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
суми 87452,80 грн., сплаченої Залізницею
платіжним дорученням № 1283 від 05.08.2004р. в рахунок
відшкодування Товариству вартості понесених ним витрат на
виконання робіт, передбачених зазначеним договором за цінами,
які існували на момент відшкодування, а також про визнання в
порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
першого пускового
комплексу пансіонату “Галичина” (с.м. т. Лазурне, Херсонської
обл..) на 116 місць, майном в натурі, одержаним Львівською
державною залізницею в рахунок відшкодування їй Товариством
вартості використаних Залізницею матеріалів, придбаних нею за
власні кошти та виконаних нею робіт у зв’язку з будівництвом та
експлуатацією першого пускового комплексу пансіонату “Галичина”
на 116 місць на виконання договору № 72 від 17.07.1991р., яка
складає за цінами, що діяли станом на 01.04.2004р. в сумі 4 677
933,53грн. (із урахуванням заяви про зміни та доповнення до
позовної заяви (від 10.12.2004р. –том 3, а.с. 7).
Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.01.2005
року (суддя Закурін М.К.) позов задоволено; визнано недійсним
договір № 72 від 17.07.1991р. на будівництво та експлуатацію
пансіонату на 450місць в с.м. т. Лазурне, Скадовського району,
Херсонської області.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
11.05.2005 року рішення змінено. Резолютивну частину викладено в
наступній редакції:
“Позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 72 від
17.02.1991 року на будівництво і експлуатацію пансіонату на 450
місць в с.м. т. Лазурне, Скадовського району, Херсонської
області, укладеного між Львівським відділенням залізниці та
Державним видавництвом “Наддніпрянська правда”.
За вимогою про зарахування в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
суми 87 452,80грн., сплаченої Залізницею платіжним
дорученням № 1283 від 5.08.2004 року в рахунок відшкодування
Товариству вартості понесених ним витрат на виконання робіт,
передбачених зазначеним договором за цінами, які існували на
момент відшкодування –в позові відмовлено.
За вимогою про визнання в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
першого пускового комплексу пансіонату “Галичина” на
116 місць, майном в натурі, одержаним Залізницею в рахунок
відшкодування їй Товариством вартості використаних залізницею
матеріалів, придбаних нею за власні кошти, та виконаних нею
робіт у зв’язку з будівництвом та експлуатацією першого
пускового комплексу пансіонату “Галичина” на 116 місць на
виконання договору № 72 від 17.07.1991р., яка складає за цінами,
що діяли станом на 1.04.2004 року в сумі 4 677 933,53грн.,
провадження у справі № 14/38-пд припинено.
Товариство звернулося з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову
апеляційного та рішення місцевого господарських судів скасувати,
оскільки ними порушені норми матеріального права та відмовити
Залізниці в позові.
В судовому засіданні оголошено перерву до 18.10.2005 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки господарськими судами, колегія суддів прийшла
до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
17.07.1991 року між Львівським відділенням залізниці Львівської
залізниці, правонаступником якого є Залізниця на підставі наказу
Міністерства транспорту України № 25 від 23.03.1993 року та
видавництвом “Наддніпрянська правда”, правонаступником якого є
Товариство на підставі наказу Державного комітету інформаційної
політики, телебачення та радіомовлення України № 297 від
30.11.2001 року, укладено Договір № 72 на будівництво та
експлуатацію пансіонату на 450 місць в смт. Лазурне,
Скадовського району, Херсонської області (далі - Договір).
За умовами договору Залізниця є замовником - забудовником по
будівництву пансіонату, а після будівництва приймає об’єкт на
свій баланс, та є власником всіх місць пансіонату, крім 100
місць.
Внеском Товариства є його робота по укладенню договорів,
спрямована на забезпечення проведення будівництва, участь в
будівництві та вартість земельної ділянки, а за результатами
діяльності Товариство отримує 100 місць, що належать йому.
Судами встановлено, що земельна ділянка площею 5 га в смт.
Лазурне, Скадовського району, Херсонської області використана
під будівництво пансіонату за спірною угодою, і вартість якої
включена відповідачем в якості майнового внеску у спільну
діяльність за цим договором, на підставі розпорядження Ради
Міністрів УРСР № 573-р від 14.10.1982 року згідно Державних
актів на право постійного користування землею № 036338 від 1984
року та серії ХС-ХУІ-2-4 від 2.03.1994 року, виданих Скадовською
районною радою Херсонської області була надана Державному
видавництву “Наддніпрянська правда” лише в постійне користування
без права відчуження вказаної земельної ділянки.
Судами підставно зазначено, що пункт 2.6 Договору суперечить
ст. ст. 1,5,7-17,19 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
в
редакції, що діяла на момент укладення договору, оскільки
відповідач, не будучи власником, без відповідного рішення ради
народних депутатів, розпорядився земельною ділянкою, наданою
йому в користування, шляхом включення цієї земельної ділянки у
спільну власність з метою зміни її форми власності з державної
на спільну.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
апеляційним судом
визнано недійсним Договір, оскільки визнання недійсним п. 2.6
Договору тягне за собою недійсність всього Договору. Враховуючи
вказану обставину, господарські суди підставно визнали недійсним
договір.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
по недійсній угоді
кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане
за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі
–відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом.
Господарськими судами встановлено, що сторонами доведені шляхом
надання відповідних доказів такі внески у спільну діяльність:
відповідачем –перераховано 87 452,80грн. витрат на коректування
проекту будівництва пансіонату, внесено земельну ділянку площею
5 га, а позивачем –здійснено будівництво пансіонату та його
експлуатація в сумі 4 677 933,53грн.
Оскільки позивачем вже перераховано відповідачу витрати по
коректуванню проекту будівництва пансіонату в сумі 87 452,80грн.
платіжним дорученням № 1283 від 5.08.2004 року, тому апеляційний
суд підставно прийшов до висновку, що зобов’язання позивача
перед відповідачем, що виникають з реституції є виконаними.
Повернення позивачу 4 677 933,53грн, які внесені ним в спільну
діяльність є не доцільним, оскільки пансіонат перебуває у його
фактичному володінні та користуванні, а тому проведення
реституції в цій частині не потребується.
Крім того, апеляційним господарським судом в повній мірі
розглянуті вимоги Залізниці, з дослідженням всіх обставин справи
та застосуванням відповідних норм права та правомірно:
за вимогою про зарахування в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
суми 87 452,80грн., сплаченої Залізницею платіжним
дорученням № 1283 від 5.08.2004 року в рахунок відшкодування
Товариству вартості понесених ним витрат на виконання робіт,
передбачених зазначеним договором за цінами, які існували на
момент відшкодування –в позові відмовлено;
за вимогою про визнання в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
першого пускового комплексу пансіонату “Галичина” на
116 місць, майном в натурі, одержаним Залізницею в рахунок
відшкодування їй Товариством вартості використаних залізницею
матеріалів, придбаних нею за власні кошти, та виконаних нею
робіт у зв’язку з будівництвом та експлуатацією першого
пускового комплексу пансіонату “Галичина” на 116 місць на
виконання договору № 72 від 17.07.1991р., яка складає за цінами,
що діяли станом на 1.04.2004 року в сумі 4 677 933,53грн.,
провадження у справі № 14/38-пд припинено.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський
суд в порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосував норми процесуального та матеріального права. Як
наслідок, прийнята у справі постанова відповідає вимогам
постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.
№ 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами і
доповненнями.
Протилежні доводи оскаржувача не приймаються колегією суддів до
уваги з огляду на приписи ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до яких касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваного судового акту.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ “Видавництво “Наддніпрянська Правда”
залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
11.05.2005 року у справі № 14/38-пд залишити без змін.
Головуючий суддя Т. Козир
Судді: В. Семчук
В. Чабан