Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників сторін: позивача –

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір” на рішення господарського суду Луганської області від 9.06.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року у справі за позовом ТзОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Максимум” до ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір”

про розірвання договору, повернення нежитлового приміщення та визнання права власності на нежитлове приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 9.06.2005 року (суддя Пономаренко Є.Ю.) позов задоволений. Розірваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.03.2004 року, укладений між сторонами у справі. Зобов’язано ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір” повернути у власність ТзОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Максимум” нежитлові приміщення, загальною площею 2008,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Луганськ, вул.Звейнека, буд.145-і. Визнано за ТзОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Максимум” право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 2008,5 кв.м, розташовані за адресою: м. Луганськ, вул.Звейнека, буд.145-і. Стягнуто з ТзОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Максимум” та з ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір” судові витрати.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір” просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.03.2004 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 2008,5 кв.м. , розташованих в м. Луганську по вул.Звейнека, буд.145-і, який був нотаріально посвідчений.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору, продавець передає покупцеві, який приймає нежитлові приміщення, загальною площею 2008,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Луганськ, вул.Звейнека, буд.145-і і зобов'язується сплатити за них грошову суму.

Вказані нежитлові приміщення були передані продавцем покупцеві за актом прийому-передачі від 01.04.2004 року.

Умовами укладеного договору сторони встановили порядок та строки оплати об'єкту купівлі-продажу з розстроченням платежу і визначили дату та розмір оплати за отриманий об'єкт продажу з кінцевим строком оплати - 20.03.2005 року.

Статтею 655 Цивільного кодексу України (435-15) передбачається зобов'язання продавця передати майно у власність другій стороні - покупцю та зобов'язання покупця прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України (435-15) договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України (435-15) покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За умовами п. 2.3 укладеного договору купівлі –продажу, продавець зобов’язаний був перерахувати на рахунок продавця до 30.04.2004 року - 45000 грн., до 20 числа на протязі 10 наступних місяців по 15000 грн., до 20.03.2005 року - 2560 грн. При вирішенні спору місцевий і апеляційний суди всебічно дослідили надані сторонами докази і правильно встановили факт неналежного виконання відповідачем п. 2.3 зазначеного договору. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (435-15) , порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України (435-15) визначає правові наслідки порушення зобов'язання, у тому числі і розірвання договору.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України (435-15) , договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Неналежне виконання умов договору в частині розміру та строків оплати є істотним порушенням зобов'язань по договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Виходячи з того, що відповідач не здійснив у встановлені договором строки чергові платежі за передане майно, а також не сплатив повну ціну за продане майно у встановлений договором строк кінцевого платежу, суди правомірно дійшли висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх відповідність наведеним судами нормам матеріального права.

Наведені висновки місцевого та апеляційного судів відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Луганської області від 9.06.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.07.2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ “Виробнича компанія “Новий вимір” –без задоволення.