14/387 Про стягнення 613 342,05 грн. - Текст документа

Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від. 27.10.2005р., надіслана сторонам у справі –28.10.2005р.).

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство “Норд”, м. Донецьк звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної компанії з утилізації Доповідач: Продаєвич Л.В.

відходів як вторинної сировини “Укрекокомресурси”, м. Київ про стягнення на підставі ст. ст. 16, 610, 611, 621, 623 Цивільного кодексу України (435-15) збитків у сумі 613 342,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем зазначена сума була перерахована на протязі 2002–2005р.р. відповідно до договору від 20.09.2002р. № 57 у вигляді плати за послуги з утилізації відходів, які фактично не отримані.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.07.2005р. (суддя Калатай Н.Ф.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2005р. (судді: Шаргало В.І. –головуючий, Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.) - у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивачем не надано до суду доказів, які б підтверджували неналежне виконання компанією передбачених договором зобов’язань, а також наявність будь-яких претензій з боку позивача з приводу виконання договірних зобов’язань.

Акціонерне товариство “Норд”, м. Донецьк звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій ставить питання про скасування рішення та постанови у справі та про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник, вказуючи на суттєві порушення норм процесуального права, зазначає про слідуюче:

- судом не використані загальні засади цивільного законодавства такі, як справедливість, добросовісність, судовий захист цивільного права та інтересу;

- при розгляді справи не досліджені всі докази та не з’ясований обсяг обов’язків відповідача за договором від 20.09.2002р. № 57; - рішення не вмотивоване посиланням на приписи законодавства, як того вимагає п. 4 Роз’яснень ВАС України “Про судове рішення” (v0011700-76) від 10.12.1996р. № 02-5/442.

Товариство посилається на те, що єдиним документом, який фіксує результати робіт є акт виконаних робіт, а за його відсутності - договірні зобов’язання слід вважати не виконаними.

Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке:

Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами у справі 20.09.2002р. укладений договір № 57, за умовами якого компанія взяла на себе зобов’язання по розробці, організації і впровадженню системи надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки і утилізації тари (упаковки) ввезеної підприємством на територію України (п. 2.1. договору), а АТ “Норд” - прийняти зазначені у п. 2.1. послуги з оформленням відповідного акта виконаних робіт та оплатити послуги компанії у відповідності з аркушем про пакування і вантажною митною декларацією. Оплату послуг компанії згідно з п. 3 договору підприємство здійснює шляхом перерахування коштів на її поточний рахунок не пізніше 7 денного строку від дня митного оформлення вантажу.

Позивач, посилаючись на невиконання з боку компанії договірних зобов’язань, звернувся з позовом про стягнення з останньої збитків, мотивуючи свої вимоги приписами ст. ст. 153, 610, 611 Цивільного кодексу України (435-15) .

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір, встановили наявність договірних відносин між сторонами, факти оплати, які тривали протягом 2002-2005р.р. та зробили висновок про відсутність підстав для задоволення позову виходячи із того, що у разі невиконання відповідачем договірних зобов’язань, позивач мав припинити подальші перерахування грошових коштів та звернутися за захистом своїх порушених прав у встановленому законом порядку.

Проте, суди всебічно і повно не з’ясували всі фактичні обставини справи, не дали належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, акту звірки взаємних розрахунків, реєстру податкових накладних, договорам, укладеним товариством із спеціалізованими підприємствами по збиранню та переробці відходів, а також всупереч приписам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не витребували від компанії актів виконаних робіт, на які остання послалася у відзиві на позов (т.2 а.с. 6-11).

Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, не навів правового обґрунтування зазначеного висновку з посиланням на норми матеріального права.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 (v0011700-76) (зі змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Враховуючи повноваження Вищого господарського суду України, передбачені ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , як суду касаційної інстанції, остання не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти такі докази.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, під час якого господарському суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішити спір по суті з ухваленням законного та обґрунтованого судового рішення.