ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 8/341д
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства
“Клинок-Плюс” Приватної фірми “”Клинок” на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2005р.
та рішення господарського суду Запорізької області від
08.12.2004р.
у справі № 8/341д господарського суду Запорізької області
за позовом Дочірнього підприємства “Клинок-Плюс” Приватної фірми
“Клинок»
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Запорізька кондитерська фабрика»
про визнання договору недійсним
за участю представників:
ДП “Клинок-Плюс” –Безух А.М.;
ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика» –Лілова І.Є.
В С Т А Н О В И Л А:
Дочірнє підприємство “Клинок-Плюс” звернулося до господарського
суду Запорізької області з позовом та просило суд визнати
недійсним договір № 270 від 05.04.2004р., укладений між ним та
відповідачем –Відкритим акціонерним товариством “Запорізька
кондитерська фабрика» на підставі ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
спірний договір не містить умови щодо його предмету, ціни,
строку дії та не встановлює відповідальності за порушення
зобов’язань відповідачем (а.с.2-3).
Відповідач у справі – ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика»
заявлені вимоги відхилила з тих підстав, що спірний договір
містить узгоджені сторонами істотні умови, укладений у
встановленій законом формі і відповідає чинному законодавству
(а.с.28-30).
Рішенням господарського суду Запорізької області від
08.12.2004р. у позові відмовлено (а.с.49).
Приймаючи рішення у даній справі суд першої інстанції виходив з
того, що не має підстав вважати, що господарські зобов’язання,
які виникли із спірного договору є недійсними, оскільки
сторонами узгоджено всі його істотні умови, а не встановлення у
договорі відповідальності однієї із сторін за невиконання
господарського зобов’язання не є підставою вважати таке
зобов’язання недійсним.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
03.03.2005р. рішення господарського суду Запорізької області від
08.12.2004р. залишено без змін (а.с.64-66).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДП
"Клинок-Плюс” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове
рішення про задоволення заявленого позову.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної
інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 180,207,216
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу ст. 207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарське зобов'язання,
що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або
укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції (спеціальної
правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Також, за змістом п. 2 цієї норми, недійсною може бути визнано
нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або
в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та
законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними
визнаються, зокрема, такі умови, що виключають або обмежують
відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг)
або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних
обов'язків.
Як визначено ст. 173 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, господарським
визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання
та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання
з підстав, передбачених України, в силу якого один суб'єкт
(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити
певну дію господарського чи управлінсько-господарського
характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати
майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися
від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі
кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання
її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно
ст. 174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, є господарський договір.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між
сторонами у справі –ВАТ “Запорізька кондитерська фабрика» та ДП
“Клинок-Плюс” укладено договір № 270 від 05.04.2004р.; дійсність
зобов’язань, що виникли з цього договору, оспорюється позивачем
у справі.
За умовами даного договору, у якій сторонами вносились зміни,
відповідач взяв на себе зобов’язання систематично поставляти, а
відповідач –приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах,
визначених договором. При цьому, асортимент, кількість товару
узгоджу:ється додатково сторонами, виходячи із замовлення
позивача та визначаються в рахунку-фактурі.
Судами правильно визначено правову природу даного договору та
віднесеного його до договору поставки. Так, відповідно до
ст. 265 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, за договором поставки одна
сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у
зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар
товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар
(товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оспорюючи даний договір, позивач посилається на неузгодження
сторонами істотних умов договору.
Разом з тим, неузгодження сторонами істотних умов договору не є
підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, в
такому випадку, він є взагалі неукладеним. Так, згідно п. 8
ст. 181 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, у разі якщо сторони не досягли
згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий
договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Відповідно до пп. 2,3 ст. 180 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у
передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх
його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом
чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких
на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При
цьому, при укладені господарського договору сторони зобов'язані
у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Під час розгляду даної справи та перегляді прийнятого рішення в
апеляційному порядку, судами встановлено, що сторонами досягнуто
згоди щодо істотних умов договору і сам договір укладено у
передбаченій законом формі –простій письмовій.
Так, укладений договір містить у собі лише загальні положення,
які визначають права та обов’язки сторін у зв’язку з поставками,
що мають систематичний характер. Асортимент та кількість товару
кожної партії поставки, його ціна узгоджуються у кожному
конкретному випадку сторонами, що вбачається із умов договору,
зокрема, пп. 1.2,2.1,3.2,3.4 тощо.
Зазначений порядок не обумовлює недійсність договору, оскільки
не суперечить чинному законодавству.
П. 4 ст. 179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначено основний принцип,
який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони
можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного
волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій
розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Таким чином, встановлення у договорі інших умов, ніж ті, що
визначені диспозитивними нормами, не породжують недійсність
зобов’язань за цим договором, за умови, якщо вони прямо не
суперечать чинному законодавству.
Посилання позивача на недійсність зобов’язань за спірним
договором, у зв’язку з відсутністю у ньому умов щодо
відповідальності відповідача за порушення зобов’язання вірно
відхилені судами.
Так, як встановлено судами, договором передбачено, що:
- сторони за невиконання або неналежне виконання умов
договору несуть відповідальність у відповідності з діючим
законодавством України (п. 5.1);
- позивач має право в односторонньому порядку
відмовитись від прийняття поставки у випадку порушення строку
поставки, повідомивши про це відповідача (п. 5.4);
- у випадку поставки товару неналежної якості
відповідачем здійснюється його заміна (п. 5.4).
В силу ст. 216 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, учасники господарських
відносин несуть господарсько-правову відповідальність за
правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до
правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,
передбачених цим ГК України, іншими законами та договором.
Відповідно до пп1,2 ст. 217 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
господарськими санкціями визнаються заходи впливу на
правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування
яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові
наслідки; у сфері господарювання застосовуються такі види
господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції. При цьому, п. 4 цієї норми
визначено, що господарські санкції застосовуються у
встановленому законом порядку за ініціативою учасників
господарських відносин.
Так, ст. 236 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначені такі види
оперативно-господарських санкцій, які і були встановлені
сторонами у спірному договорі за невиконання або неналежне
виконання зобов’язань відповідачем, як: одностороння відмова від
виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням
її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання
другою стороною; відмова управненої сторони зобов'язання від
прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою
стороною тощо.
Отже, суди обґрунтовано дійшли висновку про безпідставність
заявленого позову, оскільки встановлені договором господарські
зобов’язання не суперечать чинному законодавству.
За таких обставин, судові акти прийняті у цій справі з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права і
підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
03.03.2005р. у справі № 8/341пд господарського суду Запорізької
області залишити без змін, а касаційну скаргу Дочірнього
підприємства “Клинок-Плюс” Приватної фірми “Клинок» –без
задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.