ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 7/25
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
акціонерний банк “Радабанк”, м. Дніпропетровськ,
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 21.06.2005
зі справи № 7/25
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі – Відділення),
м. Дніпропетровськ,
до закритого акціонерного товариства акціонерний банк “Радабанк”
(далі –Товариство)
про стягнення 16 371 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Касенкової В.І.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Дніпропетровської
області з позовом про стягнення з Товариства 16 371 грн.
штрафних санкцій за нестворення 1 робочого місця для
працевлаштування інваліда в 2003 році.
Рішенням названого суду від 22.02.2005 (суддя Коваль Л.А.) в
позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що
при визначенні кількості робочих місць для працевлаштування
інвалідів не застосовуються методи математичного округлення, а
тому відповідач мав створити лише одне робоче місце для інваліда
і обов’язок, покладений на нього Законом України від 21.03.1991
№ 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )), виконав.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 21.06.2005 (колегія суддів у складі: Науменко І.М.
–головуючий, судді Прудніков В.В., Герасименко І.М.) рішення
місцевого суду від 22.02.2005 скасовано та позов задоволено.
Постанову суду мотивовано невиконанням відповідачем обов’язку,
покладеного на нього Законом № 875 ( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить постанову апеляційного господарського суду
від 21.06.2005 скасувати через неправильне застосування норм
матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (45 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити одне, а не два робочих місця для працевлаштування
інвалідів, оскільки 4% від 45 становить 1,8;
- фактично в 2003 році відповідачем одного інваліда
працевлаштовано.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (45 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити два робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році відповідачем працевлаштовано одного
інваліда;
- відповідач у 2003 році не подавав інформацію про потребу в
працівниках-інвалідах, що підтверджується листом Кіровського
районного центру зайнятості міста Дніпропетровська від
20.04.2005 № 696 (а.с. 72);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (16 371 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
одного робочого місця для інваліда становить 16 371 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314( 314-95-п )
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04) ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Апеляційним господарським судом встановлено, що в 2003 році
відповідач не виконав норматив зі створення робочих місць для
інвалідів і не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( sp21/056 ), про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до
Підприємства інваліда для працевлаштування.
При цьому у вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції для
встановлення фактичних обставин виконання відповідачем нормативу
зі створення робочих місць для інвалідів обґрунтовано застосував
метод арифметичного округлення, що відповідає приписам пунктів
3.1 –3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників,
зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за
№ 287/823 ( z0287-95 ).
Водночас попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України( 436-15 )
: не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Отже, доводи Товариства з цього приводу, викладені ним в
доповненні до відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 58 –59),
залишено без дослідження та оцінки.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
акціонерний банк “Радабанк” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
22.02.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 21.06.2005 зі справи № 7/25 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов