ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 7/106-64
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Горохів-насіння”, смт Мар’янівка Горохівського
району Волинської області,
на рішення господарського суду Волинської області від 04.07.2005
зі справи № 7/106-64
за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), м. Луцьк,
до товариства з обмеженою відповідальністю “Горохів-насіння”
(далі –Товариство)
про стягнення 8 465,52 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Корольчука Ю.М.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Волинської області
з позовом про стягнення з Товариства 8 465,52 грн. штрафних
санкцій за нестворення 3 робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2004 році.
Рішенням названого суду від 04.07.2005 (суддя Шум М.С.) позов
задоволено частково: з Товариства стягнуто штрафні санкції у
сумі 5 643,68 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте
судове рішення мотивовано невиконанням Товариством обов’язку,
покладеного на нього Законом України від 21.03.1991 № 875-XII
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (далі –Закон № 875
( 875-12 )), в частині створення 2
робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого суду від 04.07.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального та
процесуального права і прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні позову.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про
безпідставність її доводів та просив судове рішення зі справи
залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (261 особа) відповідач у 2004 році мав створити 10
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2004 році Товариством працевлаштовано вісім
інвалідів, один з яких відпрацював неповний рік;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2004 році (2 821,84 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення двох робочих місць для інвалідів має становити 5
643,68 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875
( 875-12 ) наказом Державного комітету статистики України від
10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться
середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів
(штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних
експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається
відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві
України (далі –Інструкція), затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823
( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а інший висновок місцевого суду з
цього приводу є помилковим.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте, місцевим господарським судом не з’ясовано: чи здійснював
відповідач у 2004 році заходи, спрямовані на створення робочих
місць для інвалідів і які саме; чи інформувало (і як) Товариство
державну службу зайнятості та Відділення про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів,
починаючи з.12.2003 року (звітність за формою № 10-ПІ за 2003
рік, звітність за формою № 3-ПН з.12.2003 року по грудень 2004
року); чи вживалися органами, визначеними в статті 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ), заходи щодо працевлаштування інвалідів на
робочі місця до Товариства; якщо інваліди для працевлаштування
до відповідача не направлялися, то з яких причин; якщо інваліди
для працевлаштування направлялися - чи були вони
працевлаштовані, а якщо ні, то з яких причин.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04) ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 )
та інших.
Таким чином, місцевий суд припустився неправильного застосування
приписів частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо
прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення
усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу
( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду
в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що
відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) є підставою для скасування судового рішення зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Горохів-насіння” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 04.07.2005
зі справи № 7/106-64 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Волинської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов