ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.11.2005 Справа N 9/169
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Глос О.І.,
суддів: Бакуліної С.В.,
Муравйова О.В.
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні матеріали Відкритого акціонерного товариства
касаційної скарги “Завод “Кристал”
на постанову від 18.08.2005 Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 9/169
господарського суду Миколаївської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Завод “Кристал”
До Приватного підприємця Гонорацького В.І.
Про стягнення 27859 грн. 56 коп.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з’явились
від відповідача: Ільїка М.В. (довіреність від 01.10.2005 року)
В С Т А Н О В И В:
По справі оголошувалась перерва до 17.11.2005 року до 15-00 годин.
Відкрите акціонерне товариство “Завод “Кристал” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємця Гонорацького В.І. (далі - відповідач) про стягнення пені у розмірі 27 859 грн. 56 коп. за неналежне виконання договору підряду від 11.11.2003 року № 164 (далі - договір).
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до пунктів 7.11, 9.1 договору відповідач зобов’язався належним чином виконувати обов’язки за договором та нести відповідальність за неналежне виконання зобов’язання.
Відповідно до акту № 1 прийому виконаних робіт, який було підписано позивачем 27.04.2004 року, зобов’язання за договором були виконані у повному обсязі.
Однак, позивачем в межах гарантійного строку, встановленого розділом 8 договору, були виявлені недоліки у виконаній відповідачем роботі, що підтверджується актом від 31.03.2005 року.
Позивачем нарахована пеня відповідно до пунктів 9.1, 9.3 договору за період з 27.04.2004 року по 25.04.2005 року.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Філінюк І.Г.) від 30.06.2005 року у справі № 9/169 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 12 701 грн. 07 коп. пені, 127 грн. 21 коп. державного мита, 53 грн. 88 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення мотивовано тим, що за правилами п. 4 статті 231 Господарського кодексу України (436-15) розмір штрафних санкцій може встановлюватись договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості (робіт, послуг). При цьому місцевий суд застосував при нарахуванні пені шестимісячний строк позовної давності, встановлений п. 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) .
Постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Михайлов М.В., судді –Тофан В.М, Журавльов О.О.) від 18.09.2005 року рішення змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 279 грн. 42 коп. пені, 22 грн. 79 коп. державного мита, 21 грн. 12 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалюючи постанову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (435-15) перебіг позовної давності для нарахування пені починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач довідався про порушення свого права 31.03.2005 (в момент підписання акту про виявлені недоліки).
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права щодо застосування стоку позовної давності; судом помилково покладено відсутність зауважень стосовно якості виконаних робіт при складанні акту від 27.04.2004 року, оскільки це суперечить вимогам статті 884 ЦК України (435-15) , відповідно до якої підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Позивач не скористався наданим йому процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2003 року між сторонами у справі було укладено договір підряду № 164, відповідно до якого (пункт1.1) відповідач зобов’язався на власний ризик виконати у відповідності до даного договору роботу, а позивач –прийняти цю роботу і оплатити її.
Відповідач виконав роботи, обумовлені умовами договору, 15.04.2004 року та 27.04.2004 року позивач прийняв ці роботи, згідно акту № 1 прийому виконаних робіт за лютий 2004 року.
Розділом 8 договору “Гарантійні зобов’язання” передбачено, що гарантійний строк по цьому договору складає один рік з моменту передачі предмету договору. Усунення недоліків здійснюється відповідачем за власний рахунок.
31.03.2004 року сторони підписали акт виявлених недоліків.
Відповідно до пункту 10 Цивільного кодексу України (435-15) та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень та Господарського кодексу України (436-15) , правила цих Кодексів про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цими Кодексами, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1.01.2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Таким чином, на правовідносини між сторонами розповсюджуються норми Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України, (436-15) оскільки спірне правопорушення виникло після набрання чинності останніми.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що пунктом 9.3 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань по даному договору, сторони сплачують пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору.
Проте, з даним висновком не можна погодитись, виходячи з наступного.
На підставі договору підряду виникають два основних зустрічних зобов’язання сторін. Відповідно до першого із них підрядник зобов’язується виконати роботу, а замовник прийняти її та оплатити.
Як вбачається з матеріалів справи обидва зобов’язання були виконані у повному обсязі та належним чином, про що свідчить акт прийому виконаних робіт за лютий 2004 року, який був підписаний обома сторонами без зауважень, у т.ч. і щодо якості таких робіт. Тобто сторонами були здійснені всі дії щодо реалізації прав та обов’язків, які випливали із суті основного зобов’язання і в цій частині вони є припиненими, у зв’язку з їх виконанням.
Поряд із цим, договором був встановлений гарантійний строк терміном 1 рік (п. 8.1). Гарантійний строк означає гарантування підрядником протягом вказаного часу відповідність виконаних робіт певним вимогам, зазначеним в договорі або нормативних документах (будівельним правилам, держстандартам тощо). Іншими словами, у разі виявлення недоліків, підрядник несе відповідальність перед замовником не за основним, а за гарантійним зобов’язанням, оскільки сам факт виявлення недоліків після приймання робіт породжує для сторін нові права та обов’язки в рамках наданої гарантії.
Статтею 858 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що якщо договором або законом передбачено надання підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник зобов’язується передати замовникові результат роботи, який має відповідати вимогам статті 857 цього Кодексу (435-15) протягом усього гарантійного строку.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі виявлення недоліків, їх усунення здійснюється підрядником за його рахунок.
Вказаний пункт договору повністю кореспондується із ст. 858 Цивільного кодексу України (435-15) , із змісту якої вбачається, що у разі виявлення недоліків роботи, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:
1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;
2) пропорційного зменшення ціни роботи;
3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Невиконання гарантійного зобов’язання якісно або у встановлений строк може бути підставою для стягнення пені за невиконання саме цього зобов’язання, але позивач з такими вимогами до суду не звертався.
Поряд із цим, позивач, в наслідок невиконання відповідачем своїх гарантійних зобов’язань, звернувся до суду з вимогою про стягнення з останнього пені, нарахованої за невиконання основного зобов’язання, що не підтверджується матеріалами справи.
Крім того колегія суддів відзначає таке.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (435-15) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Положення п. 4 статті 231 Господарського кодексу України (436-15) містить імператив того, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій розмір може встановлюватись договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості (робіт, послуг).
В теорії права пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання; триваючий характер –нарахування пені за кожний день прострочення.
Матеріали справи не містять доказів прострочення виконання відповідачем основного зобов’язання за договором, суми неякісно виконаної частини робіт. Також в попередніх судових рішеннях не встановлено періоду прострочення виконання зобов’язання за який має нараховуватись пеня.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалені по справі судові акти підлягають скасуванню з прийняттям рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 2 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Завод “Кристал” від 19.09.2005 року № 359 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2005 року у справі № 9/169 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2005 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2005 року – скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з ВАТ “Завод “Кристал” на користь Приватного підприємця Гонорацького Вадима Ілліча 63,50 грн. судових витрат.