ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 3/310
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства
“Швидкісний трамвай”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
11.01.2005
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 16.06.2005
зі справи № 3/310
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі – Відділення),
м. Дніпропетровськ,
до комунального підприємства “Швидкісний трамвай” (далі
–Підприємство)
про стягнення 84 018 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Дніпропетровської
області з позовом про стягнення з Підприємства 84 018 грн.
штрафних санкцій за нестворення робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 11.01.2005 (суддя Юзіков С.Г.),
залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 16.06.2005 (колегія суддів у складі:
Науменко І.М. –головуючий, судді Прудніков В.В., Білецька Л.М.),
позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем
обов’язку, покладеного на нього Законом України від 21.03.1991
№ 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Підприємство просить рішення місцевого суду від 11.01.2005 та
постанову апеляційного суду від 16.06.2005 скасувати через
неправильне застосування норм матеріального права та залишити
позов без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (1 069 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 42
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- в 2003 році на підприємстві працювали 33 інваліда (без
врахування фактичної тривалості їх роботи на протязі
календарного року), тоді як середньооблікова чисельність штатних
працівників-інвалідів становить 24 особи;
- відповідачем не виконано норматив зі створення 19 робочих
місць для інвалідів;
- Підприємство в 2003 році інформацію про наявність вільних
робочих місць для інвалідів чи про потребу в
працівниках-інвалідах не подавало, що підтверджується листом
Криворізького міського центру зайнятості від 27.10.2004 № 722
(а.с. 18-19);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (4 422 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
19 робочих місць для інвалідів становить 84 018 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів”, яку Підприємство мало щорічно подавати до
Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 зі
справи № 1/255.
Місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено, що в
2003 році відповідач не виконав норматив зі створення робочих
місць для інвалідів і не повідомляв органи працевлаштування,
зазначені в статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення
відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими
органами до Підприємства інвалідів для працевлаштування.
При цьому у вирішенні даного спору попередні судові інстанції
обґрунтовано виходили з середньооблікової чисельності штатних
працівників-інвалідів, а не із загальної кількості інвалідів,
які працювали на підприємстві відповідача в 2003 році (без
врахування фактичної тривалості їх роботи), що відповідає
приписам пунктів 3.1 –3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України,
затвердженої наказом Міністерства статистики України від
07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 07.08.1995 за № 287/823 ( z0287-95 ).
Проте, висновки попередніх судових інстанції про норматив зі
створення робочих місць для інвалідів (42 місця),
середньооблікову чисельність працівників-інвалідів (24 особи) та
кількість нестворених місць (19), які підлягають врахуванню при
визначенні розміру штрафних санкцій, суперечать один одному (42
–24 = 18) та підлягають додатковій перевірці.
Водночас попередніми судовими інстанціями також не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті
111-10 ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування
судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу комунального підприємства “Швидкісний
трамвай” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
11.01.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 16.06.2005 зі справи № 3/310 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов