ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 2-10/2778-2005
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу колективного підприємства фірми
“Івер”, м. Сімферополь Автономної Республіки Крим (далі –КП
“Івер”)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.04.2005
зі справи № 2-10/2778-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь Автономної
Республіки Крим (далі –відділення Фонду)
до КП “Івер”
про стягнення 2409 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –Чудакової Н.Є.,
КП “Івер” –не з’явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 2409 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.01.2005 (суддя Тітков С.Я.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.04.2005 (колегія суддів у складі: суддя Заплава Л.М.
–головуючий, судді Видашенко Т.С., Маслова З.Д.), позов
задоволено. Названі судові акти з посиланням на приписи статей
19-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 ))
мотивовано тим, що КП “Івер” не було вжито передбачених чинним
законодавством заходів для виконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році, зокрема,
відповідач не створив такі робочі місця у необхідній кількості
та не повідомляв на протязі 2003 року органи працевлаштування
інвалідів про вільні місця та вакантні посади, на яких могла
використовуватися праця інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України КП
“Івер” просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з
даного спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального
та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що чинним
законодавством України обов’язок працевлаштування інвалідів
покладено саме на органи, перелічені у частині першій статті 18
Закону ( 875-12 ), в зв’язку з чим відповідач не може бути
суб’єктом відповідальності за ненаправлення зазначеними органами
інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування. Крім
того, на думку скаржника, відсутність у відповідача облікованого
прибутку у звітному періоді виключає можливість накладення на КП
“Івер” штрафних санкцій за невиконання нормативу
працевлаштування інвалідів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про відсутність підстав для
задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого КП “Івер” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 22 особи, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів –1 особу, у той час коли фактично
відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 2409 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене робоче місце
для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році становить
2409 грн., які самостійно КП “Івер” не сплачено;
- протягом 2003 року КП “Івер” не повідомляло органи
працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих місць,
на яких могла використовуватись праця інвалідів у звітному
періоді.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (далі –Положення
( 314-95-п )), працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ),
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштування на
вакантні посади.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ), щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Посилання скаржника на те, що відсутність у звітному періоді у
підприємства прибутку звільняє цього суб’єкта господарювання від
обов’язку сплатити штраф за недодержання нормативу
працевлаштування інвалідів, не може бути взято до уваги Вищим
господарським судом України.
Адже відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Закон ( 875-12 ) не ставить в залежність обов’язок
щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а
вказує лише джерело сплати.
Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи
№ 1/255.
Враховуючи викладене, на думку Вищого господарського суду
України, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду
прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального
права, а тому відсутні передбачені законом підстави для її
скасування.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.04.2005 зі справи № 2-10/2778-2005 залишити без змін, а
касаційну скаргу колективного підприємства фірми “Івер” –без
задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь