ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2005 Справа N 1/72
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород (далі
–відділення Фонду)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
30.06.2005
зі справи № 1/72
за позовом відділення Фонду
до закритого акціонерного товариства “Закарпатліс”, м. Ужгород
(далі –ЗАТ “Закарпатліс”)
про стягнення 5155 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду – не з’явились,
ЗАТ “Закарпатліс” – Чепурнова Ю.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 5155 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Так,
постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2005
дану справу було передано на новий розгляд до суду першої
інстанції з метою з’ясування обставин щодо вжиття відповідачем
необхідних заходів для виконання названого нормативу, зокрема,
створення робочих місць для інвалідів у необхідній кількості та
повідомлення уповноважених органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
20.05.2005 (суддя Йосипчук О.С.) позов задоволено. Рішення суду
мотивовано тим, що протягом звітного 2003 року ЗАТ “Закарпатліс”
не повідомляло органи працевлаштування інвалідів про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких могла використовуватися
праця інвалідів, що є підставою для застосування до відповідача
заходів майнової відповідальності в порядку статті 20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (далі –Закон
( 875-12 )).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 (колегія суддів у складі: суддя Кравчук Н.М.
–головуючий, судді Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення
місцевого господарського суду з даної справи скасовано, у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови
апеляційний господарський суд виходив з того, що обов’язок
безпосереднього пошуку та працевлаштування інвалідів на створені
робочі місця покладається саме на органи, перелічені у частині
першій статті 18 Закону ( 875-12 ), у зв’язку з чим відповідач
не може бути суб’єктом відповідальності за невиконання названого
нормативу. До того ж, відсутність у ЗАТ “Закарпатліс”
облікованого прибутку у звітному періоді виключає можливість
накладення на відповідача санкцій в порядку статті 20 Закону
( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати постанову суду апеляційної
інстанції, а рішення господарського суду першої інстанції з
даного спору залишити в силі, посилаючись на порушення
апеляційним судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник
зазначає, що відсутність прибутку не звільняє підприємство від
відповідальності за порушення законодавства у сфері соціального
захисту інвалідів шляхом невиконання законодавчо установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав
для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ЗАТ “Закарпатліс” звіту “Про зайнятість
і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 18 осіб, норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів –1 особу, у той час коли фактично
відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 5156 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене робоче місце
для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році становить
5156 грн., які самостійно ЗАТ “Закарпатліс” не сплачено;
- протягом 2003 року ЗАТ “Закарпатліс” не повідомляло органи
працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих місць,
на яких могла використовуватись праця інвалідів у звітному
періоді.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону штрафних санкцій.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду з даного спору
та обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд апеляційної
інстанції послався на те, що відсутність у ЗАТ “Закарпатліс”
облікованого прибутку у звітному періоді унеможливлює накладення
на відповідача економічних санкцій відповідно до статті 20
Закону ( 875-12 ). Проте зазначений висновок апеляційного суду є
помилковим, виходячи з такого.
Відповідно до приписів частин третьої, четвертої статті 20
Закону ( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Закон ( 875-12 ) не ставить в залежність обов’язок
щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а
вказує лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи
стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути
віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані
послуги.
Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи
№ 1/255.
Частиною ж першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (далі –Положення
( 314-95-п )), працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ),
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштування на
вакантні посади.
Отже, з огляду на встановлені попередніми інстанціями обставини
справи, а саме - факти невиконання відповідачем обов’язку зі
створення робочих місць для інвалідів у необхідній кількості та
неповідомлення відповідних органів про наявність вільних робочих
місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, Вищий
господарський суд України погоджується з висновком місцевого
господарського суду про правомірність стягнення з ЗАТ
“Закарпатліс” 5 155 грн. штрафних санкцій за невиконання
названого нормативу.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню в
силі.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 зі справи № 1/72 скасувати.
3. Рішення господарського суду Закарпатської області від
20.05.2005 зі справи № 1/72 залишити в силі.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь