ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.10.2005 Справа N 36/268
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого М. Остапенка,
суддів: Є. Борденюк,
В. Харченка,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства (ЗАТ)
“Енергогенеруюча компанія (ЕК) “УКР-КАН ПАУЕР”
(АК “Дарницька ТЕЦ”)
на постанову від 26.07.2005 року
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 36/268
за позовом ЗАТ “ЕК “УКР-КАН ПАУЕР” (АК “Дарницька ТЕЦ”)
до Житлово-будівельного кооперативу (ЖБК)
“Мебельщик-2”
Про стягнення 67 743,08 грн.
В судове засідання з’явились представники сторін:
позивача Кратенко Ю.О. (дов. від 18.11.2004 року)
відповідача Потапенко Л.В. (дов. від 13.10.2005 року)
Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення
представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2005 року ЗАТ “ЕК “УКР-КАН ПАУЕР” звернулося до
господарського суду з позовом про стягнення з ЖБК “Мебельщик-2”
за період січень 2000 року-лютий 2005 року заборгованості у
розмірі 67 743,08 грн. за поставлену відповідно до умов
укладеного між сторонами договору від 01.07.1999 року та угоди
№ 1 від 29.06.2001 року про зміну та доповнення даного договору
теплову енергію у вигляді гарячої води.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2005 року у
справі № 36/268 (суддя Т. Трофименко) у задоволенні позовних
вимог відмовлено повністю, судові витрати покладені на позивача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2005 року (колегія суддів: О. Моторний, В. Кошіль, О.
Карась) рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2005
року у справі № 36/268 залишене без зміни.
При ухваленні оскаржуваних судових рішень господарські суди
попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до умов
укладеного між сторонами договору позивач взяв на себе
зобов’язання виробляти, систематично поставляти та передавати у
власність позивачу теплову енергію у вигляді гарячої води (п. 1.
1.), а відповідач зобов’язувався прийняти зазначену теплову
енергію та своєчасно здійснювати оплату за неї на умовах даного
договору(п. 1. 2.), а саме, сплачувати за прийняту теплову
енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28
числа поточного місяця (п. 6. 5.).
Відповідно до п. 6.1. договору тарифи на теплову енергію
розраховуються по групах споживачів енергопостачальною
організацією (позивач), затверджуються у встановленому порядку і
підлягають перегляду у випадках зміни розмірів складових
калькуляції собівартості теплової енергії (в т.ч. ціни на
паливо), а також в інших випадках, передбачених діючими
нормативними документами, і на час укладення договору складають
29,64 грн./Гкал.
Як вбачається з матеріалів справи (а. с. 15, 65), ЗАТ “ЕК
“УКР-КАН ПАУЕР” надано ЖБК “Мебельщик-2” послуги в січні 2005
року по опаленню у розмірі 351.65142 Гкал та гарячому
водопостачанню –173.60000 Гкал, і в лютому 2005 року по опаленню
в розмірі 354.79763 Гкал, та гарячому водопостачанню – 156.80000
Гкал.
Також господарським судами першої та апеляційної інстанції
встановлено, що позивач виставляв рахунки керуючись не
визначеними сторонами в п. 6. 1. договору тарифами, а тими, що
встановлювались розпорядженнями Київської міської державної
адміністрації, відповідно до яких тариф на послуги по опаленню
та гарячому водопостачанню в січні-лютому 2005 року становив
54,42 грн./Гкал.
Згідно з п. 10. 2. договору зміни та доповнення до договору
мають юридичну силу, якщо вони підписані обома сторонами. При
цьому зміни та доповнення, які обумовлені законодавством,
обов’язкові для підписання.
Оскільки умовами договору визначено інший тариф (29,64
грн./Гкал), аніж той, що застосовано ЗАТ “ЕК “УКР-КАН ПАУЕР” при
розрахунку оплати за надані послуги (54,42 грн./Гкал), а також
враховуючи невнесення сторонами змін та доповнень до договору в
частині розміру тарифів, господарський суд першої інстанції за
власною ініціативою зробив розрахунок наданих позивачем послуг з
урахуванням умов договору щодо тарифів, і встановив, що позивач
мав нарахувати за період січень-лютий 2005 року 36 878,64 грн..
Отже, виходячи з того, що відповідачем сплачено за спірний
період (січень-лютий 2005 року) 40 201,42 грн., господарські
суди дійшли висновку, що ЖБК “Мебельщик-2” здійснена переплата
за надані послуги, а тому позовні вимоги в сумі 67 743,08 грн.
за названий період визнані судом необґрунтованими та такими, що
не підлягають до задоволення.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на
неправильне застосування судами при ухваленні оскаржуваних
рішень норм права.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення
частково, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У
випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи,
ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими
органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 9 Закону України “Про ціни та ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
визначено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи
встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на
загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають
вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і
послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що
займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні
фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними
органами України.
Так, зокрема, ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля,
вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний,
торф паливний кусковий, дрова, торф'яні брикети, газ
скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб,
регулюють (встановлюють) Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації відповідно до п. 12 додатку до постанови Кабінету
Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 року “Про встановлення
повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів
міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” ( 1548-96-п ) (1548-96-п)
.
За таких обставин, Вищий господарський суд України не
погоджується з висновками господарських судів попередніх
інстанцій щодо неможливості застосування ЗАТ “ЕК “УКР-КАН ПАУЕР”
(АК “Дарницька ТЕЦ”) при розрахунку оплати за надані в спірному
періоді послуги тарифу, що затверджений розпорядженням Київської
міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 року
( ra1245017-02 ) (ra1245017-02)
, зокрема, як тариф(без ПДВ) на виробництво
теплової енергії позивачем як одним з основних теплопостачальних
підприємств міста Києва для житлово-експлуатаційних організацій,
до яких відноситься і ЖБК “Мебельщик-2”.
Відсутність домовленості між сторонами, зокрема, шляхом внесення
змін чи доповнень до договору від 01.07.1999 року про
застосування інших тарифів, аніж ті, що були дійсними на час
укладення договору, не позбавляє енергопостачальну організацію
права застосовувати дійсні на час надання послуг тарифи, що
встановлені уповноваженим державним органом.
До того ж, позовні вимоги про стягнення заборгованості за
спожиту теплову енергію у період з.01.2000 року по лютий 2005
року базуються, зокрема, на розрахунку заборгованості, яка
склалася станом на 01.03.2005 року у розмірі 67 743,08 грн. та
праві позивача спрямовувати оплату, здійснену відповідачем у
наступних періодах без їх конкретного визначення, на погашення
заборгованості попередніх періодів.
Проте, відповідно до п. 6. 4. договору покупець (відповідач)
щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній
організації (позивач) оформлені бланки актів звірки розрахунків
за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду,
табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за
поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за
попередній місяць. Один примірник підписаного акту покупець
(відповідач) повертає в енергопостачальну організацію (позивач)
не пізніше 15 числа поточного місяця.
Отже, зазначені обґрунтування позовних вимог про стягнення
заборгованості є хибними, оскільки не ґрунтуються на нормах
чинного законодавства, суперечать умовам договору про порядок
здійснення розрахунків та виключають волевиявлення платника.
Крім того, розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви,
не містить переліку платіжних документів з відсутнім реквізитом
про призначення платежу.
Згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові доказі чи
додатково перевіряти докази.
За таких обставин, враховуючи відсутність з боку позивача
заперечень щодо сплати відповідачем у січні та лютому 2005 року
40 201,42 грн., та беручи до уваги те, що господарськими судами
попередніх інстанцій не встановлено призначення платежів на
вказану суму, зокрема, віднесення їх в рахунок оплати
заборгованості за певний період, оскаржувані рішення у справі
підлягають до скасування з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо
існування заборгованості відповідача перед позивачем за період
січень-лютий 2005 року та її розміру, з урахуванням тарифів, що
встановлені уповноваженим державним органом, а також
встановлення призначення платежів у розмірі 40 201,42 грн.,
здійснених ЖБК “Мебельщик-2” у січні-лютому 2005 року.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “ЕК “УКР-КАН ПАУЕР” (АК “Дарницька ТЕЦ”)
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2005 року, рішення господарського суду міста Києва від
21.06.2005 року у справі № 36/268 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Головуючий, суддя М. Остапенко
Судді: Є. Борденюк
В. Харченко