30/631 Про визнання недійсним п.п. 1.3, п. 7.3 договору № 687, п.п. 2.1, 2.2 договору б/н, акту оцінки цілісного майнового комплексу, що є додатком до договору № 687 - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.06.2004 здійснено процесуальне правонаступництво позивача ТОВ “ВЕРФ” замінено його правонаступником - “Іллічівський судноремонтний завод” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю. Позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними в частині грошових виплат як такі, що не відповідають чинному законодавству: - п. 1.3 та п. 7.3 договору № 687 оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод” від 05.09.03 на суму 6834790, 95 грн.; - п. 2.1 та п. 2.2 договору б/н купівлі-продажу матеріальних оборотних засобів від 05.09.03 на суму 6834790, 95 грн.

Визнано недійсним акт оцінки цілісного майнового комплексу державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод” від 26.08.03, що був укладений в якості додатку до договору № 687 оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод” від 05.09.03 в частині визначення розміру кредиторської заборгованості державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод”.

Зобов’язано Фонд державного майна України привести договір № 687 оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод” від 05.09.03 та договір б/н купівлі-продажу матеріальних оборотних засобів від 05.09.03 у відповідність до чинного законодавства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2004 рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2004 залишено без змін.

Генеральна прокуратура України, не погоджуючись з прийнятими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанції, звернулася в інтересах держави до Вищого господарського суду України з касаційним поданням та просить скасувати судові рішення, мотивуючи тим, що судами неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 32-34, 43 ГПК України (1798-12) , ст. 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) , п. 14 Методики оцінки об’єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995, в редакції від 02.01.2003 (629-95-п) , Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затвердженого Міністерством фінансів України від 31.03.1999 за № 87 (z0396-99) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційного подання заступника Генерального прокурора України відхилити.

Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанції.

Господарським судом встановлено, що при укладенні договору № 687 та договору б/н сторони, відповідно до ст. 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) та п. 14 Методики (629-95-п) оцінки об’єктів оренди, визначили вартість активів, які мають бути викуплені, виходячи з вартості активів підприємства відображених в балансі ДП “ІСРЗ” формі № 1 станом на 30.06.2003. Відповідна вартість активів була визначена в акті від 26.08.2003 та становила 7559,7 тис. грн. Відповідна сума вартості активів визначена без урахування всієї суми кредиторської заборгованості, яка виникла у зв’язку з придбанням підприємством оборотних матеріальних засобів, у тому числі робіт і послуг, які включені у собівартість готової продукції. Київським апеляційним господарським судом в порядку апеляційного перегляду рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2003 року у справи № 30/631, підтверджено правомірність факту встановлення суми кредиторської заборгованості, що визначена господарським судом виходячи з даних балансу (рядок 500), наданих позивачем розшифровки рядку 500, а також Аудиторського висновку про перевірку ДП “ІСРЗ”(реєстр. № 1036) станом на 30.06.2003, що в цілому склала 6834790,95 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що об’єктом оренди є цілісний майновий комплекс державного підприємства “Іллічівський судноремонтний завод”. Відповідно до ст. 11 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (2269-12) оцінка об’єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Пунктом 14 відповідної Методики (629-95-п) передбачено, що вартість оборотних матеріальних засобів, що викуповуються орендарем, визначається за даними бухгалтерського обліку з обов’язковою дооцінкою товарно-матеріальних цінностей відповідно до вимог законодавства. З вартості оборотних матеріальних засобів, що викуповуються орендарем, вираховується кредиторська заборгованість, яка виникла у зв’язку з придбанням підприємством оборотних матеріальних засобів, у тому числі робіт і послуг, які включені у собівартість готової продукції, та залишків незавершеного виробництва, і не врахована під час визначення суми кредиту, що надається орендареві. В зазначеному пункті Методики (629-95-п) прямо не визначено обов’язкової форми відображення кредиторської заборгованості, що виникла у зв’язку з придбанням підприємством оборотних матеріальних засобів, у тому числі робіт і послуг, які включені у собівартість готової продукції. Відповідно до п. 14 Методики (629-95-п) обов’язкова форма передбачена щодо відображення вартості відповідних оборотних матеріальних засобів, а саме за даними бухгалтерського обліку, про що обґрунтовано дійшли висновку суди першої та апеляційної інстанції.

Висновками судово-бухгалтерської експертизи, підтверджено, що при розрахунку вартості майна, що викуповується орендарем, не було враховано суму кредиторської заборгованості ДП “ІСРЗ”, яка виникла станом на 30.06.2003 року у зв’язку з придбанням підприємством оборотних засобів. Згідно ст. 43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні справи по суті не порушено норм процесуального права в частині встановлення обставин справи, щодо визначення розміру кредиторської заборгованості, сума якої повинна бути вирахувана з вартості оборотних матеріальних засобів, які підлягають викупу орендарем відповідно до ст. 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) . Визначення відповідного розміру кредиторської заборгованості господарськими судами першої та апеляційної інстанції не суперечить вимогам зазначеної ст. 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) та п. 14 Методики (629-95-п) , оскільки відповідні положення законодавства не містять прямо передбаченого порядку обрахування останньої.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій також правомірно дійшли висновку, щодо визнання недійними положень п. 1.3., п. 7.3. договору № 687 та п. 2.1., п. 2.2. договору б/н, оскільки відповідно до п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , згідно ст.ст. 215, 217 та ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) , правочин визнається недійсним, якщо він суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідно до роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що в оскаржуваній постанові Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 18.10.2004 дана належна юридична оцінка обставинам справи і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника щодо невірності встановлення розміру суми кредиторської заборгованості, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки дослідження відповідного питання виходить за межі касаційного перегляду рішень та постанов господарських судів першої та апеляційної інстанції, що прямо суперечить ст. 111-7 ГПК України (1798-12) .

Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. При перегляді оскаржуваного рішення та постанови касаційна інстанція встановила коло обставин, що входять до предмету доказування у цій справі та, врахувавши її матеріали, дійшла висновку, що наведені в касаційній скарзі недоліки в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що містяться в мотивувальній частині оскаржуваного судового акту не відповідають дійсності.