26/180-9/198 Про стягнення 184 261, 77 грн. - Текст документа

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р. (суддя Нечипуренко О.М.) провадження по справі № 26/180-9/198 зупинено на підставі п. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , до розгляду господарським судом Запорізької області справи № 12/139 пов’язаної із справою № 26/180-9/198.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Антоніка С.Г., суддів Радченко О.П. , Хуторного В.М.) ухвалу господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р. скасовано, а справу постановлено надіслати до господарського суду Запорізької області для розгляду по суті.

В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2005р., а ухвалу господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р. залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 (v0011700-76) ; ст.ст. 11, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (435-15) ; ч. 1 ст. 79, ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

У відзиві на касаційну скаргу військовий прокурор Запорізького гарнізону просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що касаційна скарга не ґрунтується на фактичних обставинах справи та нормах чинного законодавства.

Заслухавши представників сторін, прокурорів, перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 01.01.2004р. між відповідачем та військовою частиною № 2274 був укладений договір № 3 “Про надання послуг”, відповідно до умов якого військова частина № 2274 надавала послуги щодо прийому, зберіганню та відвантаженню належних відповідачу нафтопродуктів, а відповідач зобов’язувався протягом 3 банківських днів з моменту отримання виставленого рахунку оплатити в грошовій формі фактично надані послуги із розрахунку 1% вартості 1 тони конкретного нафтопродукту за місяць. Після цього, в рамках вказаного договору № 3, між відповідачем та військовою частиною № 2274 виник спір з правовідносин щодо пального, яке було прийняте на зберігання за період до.09.2004р. за позовом ТОВ “Полонія” до військової частини 2274 про стягнення збитків. Вказаний спір став предметом розгляду в господарській справі № 12/139. Що стосується пального, прийнятого на зберігання після.09.2004р., то внаслідок невиконання відповідачем умов договору № 3, що виразилось в нездійсненні оплати за надані послуги, у відповідача виник борг в розмірі 174 108, 71 грн. В результаті ця обставина послужила підставою для звернення військового прокурора Запорізького гарнізону до господарського суду Запорізької області з позовною заявою в інтересах держави в особі військової частини № 2274 про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 174 108, 71 грн. та пені у розмірі 10 153, 06 грн., внаслідок чого було порушено провадження по справі № 26/180, якій згодом був присвоєний номер № 26/180-9/198.

В ході розгляду справи № 26/180-9/198 відповідач звернувся до господарського суду Запорізької області з клопотанням про зупинення розгляду цієї справи до розгляду цим же господарським судом справи № 12/139 яка, як вважає відповідач, пов’язана зі справою № 26/180-9/198.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р. провадження в справі № 26/180-9/198 зупинено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою військовий прокурор Запорізького гарнізону звернувсь до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив скасувати зазначену ухвалу господарського суду Запорізької області.

Під час апеляційного розгляду Запорізький апеляційний господарський суд не встановив зв’язку між позовними вимогами, заявленими по справах № 12/139 та № 26/180-9/198. Як встановлено апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові від 30.08.2005р. предметом спору у справі № 12/139 є правовідносини щодо зберігання пального, відповідно до умов договору № 3, за період до.09.2004р., а у справі № 26/180-9/198 –з.09.2004р., відповідно до умов цього ж договору. Отже, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що оскільки позовні вимоги за вказаними вище справами заявлені за різні періоди строку дії зазначеного договору № 3 від 01.01.2004р., то вони не пов’язані між собою.

Вказана постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2005р. підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту(ч. 2 ст. 2. ГПК України (1798-12) ).

Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 року (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України (1798-12) , треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

В п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справі, порушених за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) є стороною в арбітражному процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України (1798-12) .

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до наведених вище обставин військова частина № 2274 виступала у вказаних відносинах з відповідачем не як орган державної влади, орган місцевого самоврядування або орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а як суб’єкт господарських правовідносин, який є однією із сторін угоди про надання відповідних послуг іншій стороні –відповідачу по справі.

Таким чином, військовий прокурор Запорізького гарнізону пред’явив позов, а згодом звернувся з апеляційним поданням фактично не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарської діяльності.

Таку правову позицію викладено і в постановах Верховного Суду України від 22.02.2005р. в справі № 33/120-04 (v33_1700-05) , від 11.10.2005р. у справі № 7/22 (1/139/7).

Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції в порушення ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) на зазначені обставини уваги не звернув, також не з’ясував в чому саме полягає порушення чи загроза інтересам держави.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суд апеляційної інстанції не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2005р., залишивши без змін ухвалу господарського суду Запорізької області від 04.07.2005р.

Вирішити питання про скасування ухвали місцевого господарського суду за існуючих обставин, з врахуванням вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України не вправі, оскільки ухвала місцевого господарського суду в касаційному порядку не оскаржувалась, а Вищий господарський суд України відповідно до вище вказаних норм не може виходити за межі касаційної скарги та не має передбачених процесуальним законодавством підстав для скасування зазначеної ухали з власної ініціативи.

Крім того, за вказаних обставин суд касаційної інстанції не має законних підстав вирішувати апеляційне подання прокурора оскільки відповідно до вимог розділу ХІІ ГПК України (1798-12) такі права надані лише суду апеляційної інстанції.

За таких обставин постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 30.08.2005р. підлягає скасуванню, а справа з апеляційним поданням прокурора –направленню до Запорізького апеляційного господарського суду для вирішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

При розгляді апеляційного подання та справи належить враховувати викладене, а також те, що сторони, з огляду на дію у господарському процесуальному законодавстві принципу диспозитивності, самостійно розпоряджаються своїми правами в судовому засіданні, в тому числі правом відмови від позову та укладення мирової угоди, при умові що такі повноваження надані їх представникам відповідними документами.