Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого Невдашенко Л.П.

суддів: Михайлюка М.В.

Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому Державного підприємства “Попаснянський

судовому засіданні вагоноремонтний завод”, м. Попасна

касаційну скаргу

на постанову від 02.03.2005

Луганського апеляційного господарського

суду

у справі № 21/437

господарського суду Луганської області

за позовом Державного підприємства “Попаснянський

вагоноремонтний завод”, м. Попасна

До Попаснянського житлово-комунального

об’єднання, м. Попасна

Про стягнення коштів

за участю представників сторін:

від позивача – не з'явилися

від відповідача – Шмельова Н.О.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.12.2004, яке залишено без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.03.2005, відмовлено в позові Державному підприємству “Попаснянський вагоноремонтний завод” до Попаснянського житлово-комунального об’єднання про стягнення 9 168,54 грн. заборгованості за електроенергію.

Суд мотивував своє рішення тим, що сторонами не дотримано умов п. 2.2 договору щодо складання двохсторонніх актів з відображенням в них фактичного споживання електроенергії.

Крім того, позивач не довів яким чином визначено кількість спожитої відповідачем електроенергії у спірний період.

Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову апеляційного суду скаржник просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами не надано оцінка п. 4.4 договору та додатків № 2 і № 4 до нього, п. 8.3 Правил користування електричною енергією (z0417-96) , витягам з журналів показників лічильників, платіжним документам.

Крім того, судом не надано належної оцінки відповіді на претензію, якою відповідач визнає борг за споживання електроенергії.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Попаснянським вагоноремонтним заводом (позивач) та Попаснянським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (відповідачем) 01.11.1999р. укладено договір № 12-эл, на користування електричною енергією, відповідно до умов якого позивач, як абонент енергопостачальної організації ДАЕК “Луганськобленерго”, прийняв на себе зобов'язання відпускати електроенергію відповідачеві, який є субабонентом, який має сплачувати вартість спожитої електроенергії 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 2.2 договору для визначення величини відпущеної та спожитої електроенергії і потужності, щомісячно 15 числа субабонент (відповідач) зобов'язаний знімати і надавати абоненту (позивач) показники приладів обліку (електролічильників або автоматизованих систем обліку) по всім контрольним точкам обліку, до 16 числа поточного місяця.

Показники розрахункових приладів обліку відповідач повинен відображати в актах фактичного споживання електроенергії, який складається у двохсторонньому порядку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що зазначені акти фактичного споживання електроенергії сторонами не укладалися.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку, що надані позивачем докази в обґрунтування позовних вимог, а саме довідки про витрачення електроенергії, журнали показників лічильників з спірний період та платіжні вимоги, що виставлені позивачу енергопостачальним не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки складені позивачем в односторонньому порядку.

Посилання скаржника на те, що судом не надано належної оцінки відповіді на претензію, якою відповідач визнає борг за споживання електроенергії перевірено судом апеляційної інстанції та відхилено, як необґрунтоване, оскільки з відповіді на претензію вбачається, що відповідач визнає претензію частково тільки в частині розрахунків за труби, що також підтверджено відповідачем в судовому засіданні.

Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних рішень повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) .

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Луганським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 02.03.2005 у справі № 21/437 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.