17-2-7-39-28/02-1041 Про банкрутство - Текст документа

У провадженні господарського суду Одеської області знаходиться Справа N 17-2-7-39-28/02-1041 про банкрутство ВАТ “Фабрика м’якої меблі”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.04.2005 р. (суддя Лепеха Г.А.) визнано недійсним з моменту укладення договір про реалізацію арештованого майна на комісійних засадах № 160258 МК від 04.09.2002 р., укладений між СДП “Укрспец’юст” в особі Одеської філії та Ленінським РУЮ м. Одеси, правонаступником якого є ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі.

Крім того, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу № 160258 МК від 29.11.2002 р., укладений між Суворовським РУЮ м. Одеси в особі підприємства “Укрспец’юст” та Гордієнком М.В., а також зобов’язано Гордієнка М.В. повернути майно отримане за договором купівлі-продажу № 160258 МК від 29.11.2002 р. СДП “Укрспец’юст” в особі Одеської філії та останнього повернути це майно Другому ВДВС Суворовського РУЮ у м. Одесі для передачі ВАТ “Фабрика м’якої меблі”.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. (судді: Воронюк О.Л. –головуючий, Єрмілов Г.А., Лашин В.В.) задоволено апеляційну скаргу гр. Гордієнка М.В., скасовано ухвалу господарського суду Одеської області від 25.04.2005 р. та залишено без задоволення заяву кредитора ЗАТ “Одесводоканал” про визнання недійсним договору про реалізацію арештованого майна на комісійних засадах № 160258 МК від 04.09.2002 р. та договору купівлі-продажу № 160258 МК від 29.11.2002 р.

Не погоджуючись з винесеною постановою, ЗАТ “Одесводоканал” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. та залишити в силі ухвалу господарського суду Одеської області від 25.04.2005 р.

Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 58 Конституції України (254к/96-ВР) , п. 8 ст. 34, ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) , ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , ст. 35, ч. ч. 1, 4 ст. 41 ГПК України (1798-12) .

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.02.2001 р. було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ “Фабрика м’якої меблі”.

04.09.2002 р. між СДП “Укрспец’юст” Міністерства юстиції України в особі Одеської філії та Ленінським РУЮ м. Одеси, правонаступником якого є ВДВС Суворовського РУЮ м. Одеси, був укладений договір № 160258 МК про реалізацію арештованого майна на комісійних засадах, згідно якого останнім передано СДП “Укрспец’юст” на реалізацію майно ВАТ “Фабрика м’якої меблі” –алюмінієвий ангар, загальною площею 518 кв.м.

Відповідно до цього договору 29.11.2002 р. між СДП “Укрспец’юст” в особі Одеської філії та гр. Гордієнком М.В. було укладено договір купівлі-продажу № 160258 МК, за яким гр. Гордієнко М.В. придбав алюмінієвий ангар площею 518 кв.м. за ціною 10 660,30 грн.

Судами встановлено, що реалізація майна проводилась по виконавчому провадженню про стягнення на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24.12.2000 р. з ВАТ “Фабрика м’яких меблів” грошових коштів на користь гр. Хоменко В.О. у зв’язку з відшкодуванням шкоди за трудове каліцтво.

Отже, дії з реалізації майна боржника мали місце в період чинності Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) в редакції Закону України від 07.03.2002 р. N 3088-III (далі – Закон (2343-12) ).

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону (2343-12) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Вказаною редакцією Закону (2343-12) було передбачено певні обмеження щодо розпорядження майном боржника, пов’язані з введенням процедури розпорядження майном та призначенням розпорядника майна.

Так, ч. 13 ст. 13 Закону (2343-12) встановлено, що виключно за погодженням з розпорядником майна керівник або орган управління боржника укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином.

Також, згідно з ч. 6 ст. 12 Закону (2343-12) звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство боржника.

Як перше, так і друге обмеження стосуються відчуження нерухомого майна, що належить боржнику.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було визначено, що алюмінієвий ангар відноситься до об’єктів нерухомого майна.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що ангар є збірно-розбірною конструкцією, яка може бути розібрана та зібрана на новому місці без його знецінення та зміни призначення, тобто може бути переміщена у просторі.

У зв’язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно не є нерухомим відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України (435-15) .

За таких обставин справи підстави для застосування ч. 6 ст. 12 Закону та відповідно визнання угод недійсними відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

З урахуванням викладеного та керуючись ст. 181 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. ст. 12, 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) в редакції Закону України від 07.03.2002 р. N 3088-III (3088-14) та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ЗАТ “Одесводоканал” залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. у справі № 17-2-7-39-28/02-1041 залишити без змін.