ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.10.2005 Справа N 3/356
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Муравйова О. В.
суддів: Полянського А. Г., Рогач Л. І.
Розглянувши Комунального підприємства
касаційну скаргу “Київжитлоспецексплуатація”
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 01.09.05
у справі № 3/356
господарського суду міста Києва
за позовом Комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація”
До Київського регіонального центру Академії
правових наук України
Про виселення та повернення майна
за участю представників сторін:
від позивача: Цимбаліста В.В. –дов. від 10.01.05 № 155/11-5
від відповідача: Сьомкіна С.В. –дов. від 18.03.05 № 21
Зайчука О.В. –дов. від 10.10.05 № 87
В С Т А Н О В И В:
Позивач Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація”
звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про
виселення Київського регіонального центру Академії правових наук
України (відповідач по справі) з нежилого приміщення площею
1075,0 кв. м в будинку № 3 літ. А на вул. П. Орлика та про
повернення вказаного нежилого приміщення позивачу. Позовні
вимоги мотивовані тим, що відповідач використовує спірне
приміщення без укладення договору оренди, чим порушує ст. 2, 3
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
, і грунтуються на ст. 1212, 1213 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 6, 37, 48 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
.
Відповідач проти позову заперечує і вважає, що будинок, в якому
розташовані спірні приміщення, перебуває в державній власності і
до комунальної власності не передавався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2005р. по
справі № 3/356 в позові відмовлено. Місцевим судом встановлено,
що між сторонами був укладений договір оренди спірного
приміщення з 01.01.1996р. по 01.01.1999р., щодо якого позивач
погодився на пролонгацію. Тому відповідач правомірно займає
спірне приміщення. Також місцевий суд встановив, що позивачем не
надано доказів про те, що будинок № 3 по вул. П. Орлика в
м. Києві передавався до комунальної власності міста.
Не погоджуючись із вказаним рішення, позивач подав апеляційну
скаргу, в якій просив рішення місцевого суду скасувати та
прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна
скарга мотивована порушенням норм процесуального законодавства
(ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та неправильним
застосуванням норм матеріального права (ст. 764 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 284 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 17 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
).
Постановою Київського апеляційного господарського суду
(головуючий суддя Губенко Н. М., судді Барицька Т. Л., Ропій Л.
М.) від 01.09.2005р. по справі № 3/356 рішення місцевого суду
залишено без змін, а апеляційна скарга позивача – без
задоволення. При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з
висновком місцевого суду про те, що відповідач користується
спірним приміщенням на підставі договору оренди № 3/0055 від
06.05.1996р. Разом з тим, апеляційний господарський суд
погодився з тим, що будинок № 3 по вул. П. Орлика в м. Києві не
був включений до переліку майна, яке перебуває у власності
міста, а тому у позивача відсутнє право на звернення до
господарського суду з позовом про виселення відповідача та
повернення вказаного приміщення позивачу.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного
господарського суду від 01.09.2005р. та рішення Господарського
суду міста Києва від 17.05.2005р. по справі № 3/356 скасувати і
прийняти рішення про задоволення позовних вимог КП
“Київжитлоспецексплуатація”. В касаційній скарзі заявник
стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив положення
ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, припустився порушень
матеріального права і неповно з’ясував обставини, що мають
суттєве значення для справи.
Відповідач проти вимог та доводів заявника касаційної скарги
заперечує.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників позивача та відповідача,
суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених
фактичних обставин справи правильність застосування судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку про залишення
касаційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у
справі доказів встановлено, що відповідач Київський регіональний
центр Академії правових наук України користується нежилими
приміщеннями в будинку № 3 по вулиці П. Орлика в м. Києві.
Академія правових наук України створена Указом Президента
України від 23.07.1993р. № 275/93 “Про Академію правових наук
України” ( 275/93 ) (275/93)
. Розпорядженням Президента України від
15.03.1995р. № 56/95-рп “Питання забезпечення діяльності
Академії правових наук України” ( 56/95-рп ) (56/95-рп)
Кабінету Міністрів
України було доручено в місячний строк вирішити відповідно до
Декрету Кабінету Міністрів України від 11.01.1993р. № 5 “Про
впорядкування використання адміністративних будинків нежитлових
приміщень, що перебувають у державній власності” ( 5-93 ) (5-93)
,
питання щодо розміщення в будинку по вул. Пилипа Орлика, 3
Київського регіонального центру Академії правових наук України
та Інституту проблем законодавства Академії правових наук
України.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що будинок № 3
по вулиці П. Орлика в м. Києві належав до загальнодержавної
власності є вірним.
Суд апеляційної інстанції вірно відхилив доводи позивача в
обгрунтування прав на спірне нежиле приміщення, які грунтувалися
на розпорядженні Представника Президента України від
06.01.1993р. № 16 “Про внесення змін і доповнень до рішення
виконкому міськради від 13.01.1992р. № 26 “Про формування
комунального майна міста та районів”. Судом апеляційної
інстанції при цьому вірно застосовані норми матеріального права
(ст. 6, 7 Закону України “Про Представника Президента України”
( 2167-12 ) (2167-12)
та ст. 19 Закону України “Про місцеві Ради народних
депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” ( 533-12 ) (533-12)
в
редакції, чинній на момент видачі зазначених розпоряджень) та
процесуального законодавства (стаття 4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Оскільки акт приймання-передачі основних засобів від
10.02.1994р., на який посилається позивач як на доказ отримання
будинку по вул. Чекистів, 3, має похідний характер від
зазначеного вище розпорядження Представника Президента,
апеляційний господарський суд дав йому вірну правову оцінку.
У зв’язку з наведеним вище, твердження позивача про порушення
відповідачем ст. 2, 3 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст. 1212, 1213 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 6, 37, 48 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
є безпідставним.
Доводи позивача про те, що судом апеляційної інстанції невірно
застосовані положення ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки
розпорядження Представника Президента України від 06.01.1993р.
№ 16 “Про внесення змін і доповнень до рішення виконкому
міськради від 13.01.1992р. № 26 “Про формування комунального
майна міста та районів” і розпорядження Представника Президента
України від 29.05.92р. № 368 “Про створення державного
комунального виробничого житлово-ремонтного об’єднання” у
встановленому законом порядку не оскаржені, суд касаційної
інстанції відхиляє як помилкові, оскільки такі доводи заявника
касаційної скарги грунтуються на неправильному тлумаченні статті
4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки позивачем всупереч вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не доведено право повного господарського відання або інше право
володіння будинком № 3 по вулиці П. Орлика в м. Києві, суд
апеляційної інстанції вірно не погодився з рішенням місцевого
суду в частині дії договору оренди нежитлового приміщення
№ 3/0055 від 06.05.1996р.
На підставі наданих сторонами доказів суд апеляційної інстанції
дійшов вірного висновку про те, що в силу вимог ст. 1 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач не має права звертатися з позовом
про виселення відповідача із спірного приміщення, оскільки права
позивача відповідачем не порушені. Досліджені судами при
прийнятті рішень докази є достатніми для правильного вирішення
спору, а тому твердження позивача про неповне з’ясування
обставин справи є необгрунтованим. Крім того, позивачем не
зазначено, які саме обставини, що мають суттєве значення для
справи, не встановлені судом. Оцінка доказів, на які посилався
позивач в обгрунтування своїх вимог та відповідач в
обгрунтування своїх заперечень, наведена в судових рішеннях
першої та апеляційної інстанцій, а тому твердження заявника
касаційної скарги про порушення приписів ст. 47 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суд касаційної інстанції також вважає
безпідставним.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного
висновку про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для їх
зміни чи скасування немає.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49, 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судові
витрати, пов’язані з розглядом касаційної скарги, покладаються
на заявника.
Керуючись ст. 111-5, 111-7-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.09.2005р. у справі № 3/356 та рішення Господарського суду
міста Києва від 17.05.2005р. у справі № 3/356 залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Л. І. Рогач