ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.10.2005 Справа N 46/159
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий Невдашенко Л.П.
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Шполянський хлібокомбінат”
касаційну скаргу
на постанову від 15.06.2005 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 46/159 господарського суду міста Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Шполянський хлібокомбінат”
до Дочірнього підприємства “ЗеГо”
Про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
позивача Павлуник І.А.
відповідача не з’явились
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.04.05 по справі
46/159 позов ВАТ “Шполянський хлібокомбінат» задоволено. Визнано
недійсним з моменту укладення договір про спільну діяльність від
01.02.98 № 14/2, укладений між сторонами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.06.2005 по справі № 46/159 скасував вказане рішення суду та
прийняв нове рішення, яким у позові відмовив.
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій,
посилаючись на те, що вона прийнята судом з грубим порушенням
норм процесуального права, просить її скасувати. а матеріали
справи направити до господарського суду на новий розгляд.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з
доповненням підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
01.02.1998 р. між позивачем та відповідачем укладено договір про
спільну діяльність № 14/2. Відповідно до п. 1.2 договору для
організації спільної діяльності відповідач поставляє комплект
млинового обладнання німецького виробництва вартістю 324318 USD,
з добовою переробкою до 30 тон зерна, а позивач готує виробничі
площі, інженерні комунікації і здійснює монтаж млинового
обладнання.
01.08.1998 р. сторони підписали акт прийому-передачі млинового
обладнання. На виконання договору позивач, за власний рахунок,
провів будівельні роботи по монтажу млина та будівництву
необхідних технічних приміщень, потрібних для введення млина в
експлуатацію. Як вбачається з довідки позивача на виконання
спірного договору роботи по встановленню обладнання млина, його
обслуговуванню та ремонту проводились ним за власні кошти, а
саме: були проведені роботи по будівництву надбудови для млина,
підвальних приміщень для установки норій, завальної ями, а також
інсталяція, придбано вентилятор низького тиску, виготовлено і
змонтовано повітродув для вентиляторів низького та високого
тиску, установлено обладнання млина, змонтовано
електрообладнання, виготовлено і замінено стакани на мучних
підсилювачах, виготовлено і змонтовано бункер для вигрузки
зерна, виготовлено і змонтовано циклон на зерноочистку, замінено
підшипники, шестерні верстату, автомати в електрощитовій і 24
бронзові втулки, проведено перемотку електродвигунів.
В ході експлуатації млинового обладнання, в межах спільної
діяльності, 29.09.2000 р. була прийнята постанова ради
директорів відповідача і позивача, якою вирішено призупинити
виробництво за спільною діяльністю для проведення
ремонтно-відновлювальних робіт.
Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2002
р. у справі 14/101 договір про спільну діяльність № 14/2 від
01.02.1998 р., укладений між позивачем та відповідачем було
розірвано з 28.02.2002 р. і сторони повернені в попереднє
становище.
У позовній заяві позивач вказує, що на виконання договору про
спільну діяльність відповідач передав застаріле та морально і
фізично зношене обладнання. В свою чергу, відповідач у
доповненні до відзиву на позовну заяву, називає такі твердження
позивача безпідставними і такими, що не відповідають дійсності,
оскільки млинарське обладнання зносилося, морально та фізично
застаріло в процесі його використання позивачем. На
підтвердження посилань щодо передачі відповідачем застарілого
млинового обладнання позивач долучив до матеріалів справи
висновок експертизи, замовленої експертній установі —товариству
з обмеженою відповідальністю “Веданта-експерт» (сертифікат
оціночної діяльності № 2278/03 від 11.12.2003 р.) по проведенню
оцінки ринкової вартості переданого за договором обладнання
млину.
Згідно з експертним висновком ринкова вартість обладнання млину
станом на 01.08.1998 р. становила 165 508,00 грн., станом на
01.02.2005 р. становить 71 678,00 грн., що еквівалентно 135
515,00 USD. Крім того, на виконання ухвали господарського
суду Черкаської області від 16.02.2005 р. у справі
№ 04-045-04-08/2381 Черкаським відділенням Київського
науково-дослідного інституту судових експертиз було проведено
судову товарознавчу експертизу. Відповідно до витягу з висновку
судової товарознавчої експертизи № 102-Т від 11.03.2005 р.
ринкова вартість млинарського обладнання станом на 01.08.1998 р.
є приблизною і по середнім цінам без врахування податку на
додану вартість становить від 89 117,00 грн. (41 743,00 USD) до
128 828,00 грн. (60 344,00 USD), станом на 23.03.2000 р.—від 205
117,00 грн. (37 663,00 USD) до 234 043,00 грн. (42 974,00 USD) і
станом на 25.02.2005р.—125 998,00 грн. (23 778,00 USD).
За результатами проведеного комісією посадових осіб позивача
(головний інженер, головний енергетик) обстеження обладнання
млина 25.02.2005 р. головою правління позивача було затверджено
акт обстеження технічного стану обладнання млина. Даним актом
було встановлено фізичний стан, вага, габарити, потужність,
продуктивність, виробник та рік випуску млинарського обладнання.
Як вбачається з зазначеного акту рік виробництва обладнання,
переданого за договором, був визначений комісією відповідно до
дати випуску, що вказана виробником. Обстежені комісією об'єкти
були випущені у 1940-1981 роках, крім сепаратора 1992 року
випуску.
Роки виробництва обладнання, яке не містить даних
заводів-виробників були визначені Державним проектним інститутом
“Промзернопроект». Згідно висновку Державного проектного
інституту “Промзернопроект» від 25.02.2005 р. можливі строки
виробництва деяких видів млинарського обладнання, виходячи з їх
конструктивних особливостей та модифікації, слід вважати
1950-1980 роки.
Про незадовільний технічний стан, неодноразові (до початку
використання обладнання) ремонти за рахунок позивача і заміни
устаткування переданого млинарського обладнання йдеться у
службових та пояснювальних записках посадових осіб та
працівників позивача, які містяться у матеріалах справи.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд дійшов
висновку, що посилання позивача про передачу відповідачем
застарілого обладнання, вартість якого завищена у багато разів
та не відповідає вказаній у п. 2.1 договору, обґрунтованими і
такими, що підтверджується наданими у матеріали справи
письмовими доказами.
Також позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання договору
недійсним несправедливо визначеними частками сторін у сумісній
діяльності. Так, згідно п. 3.3 договору доходи, за виключенням
виробничих витрат, розподіляються між сторонами у вигляді
грошових коштів або готової продукції у співвідношенні до їх
часток у спільній діяльності, а саме: позивач одержує 25% від
доходу, відповідач —75%. В позовній заяві позивач звертає увагу
суду на те, що на виконання спірного договору він надав
приміщення площею близько 590 м вартістю 572 571,58 грн., за
його кошти були проведені необхідні роботи по монтуванню
обладнання млина та будівництва додаткових приміщень, потрібних
для введення його в експлуатацію, силами позивача і за його
рахунок відбувалися закупівля зерна для переробки й обробки. У
відповідності до положень п. 3.4 договору модернізація
млинарського обладнання, при необхідності, проводиться за
рахунок амортизаційних відрахувань. Позивач зобов'язаний
перерахувати відповідачу суму амортизаційних відрахувань, що
залишилася після закінчення строку дії договору.
Укладення договору на таких несприятливих умовах, на думку
позивача, поставило підприємство у вкрай невигідне
фінансово-майнове становище: проведення поточних та капітального
ремонту млина затримувало процес виробництва і його
обсяги значно скоротилися, що потягнуло за собою фінансові
негаразди у вигляді скорочення штату працюючих працівників,
затримок по виплаті заробітної плати та збільшення
заборгованості підприємства, при цьому позивач повинен був
75% доходів від спільної діяльності відраховувати
відповідачу, а також додатково сплачувати амортизаційні
відрахування із значно завищеної вартості млинового обладнання.
Виходячи з цього, позивач приходить до висновку про
недобросовісність дій відповідача та особи, яка діяла від імені
позивача під час підписання спільного договору та їх зловмисну
домовленість.
Твердження позивача про нерівність часток у сумісній діяльності
відповідачем не оскаржені і приймаються судом. Натомість
відповідач заперечує проти викладених вище тверджень позивача
про злочинну домовленість, посилаючись на непідтвердженість
таких посилань позивача, оскільки позивачем не надано постанови
про порушення кримінальної справи за фактом розкрадання Безуглим
М.Т. державного майна в особливо великих розмірах. Крім того, у
доповненні до відзиву відповідач зазначає, що позивач не
підтвердив свої твердження про “вимивання» всіх обігових коштів
позивача у процесі спільної діяльності за договором.
У своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що за час
спільної діяльності відповідач отримав від позивача 329 тонн
борошна на загальну суму 193 996,00 грн. та 44 965,00 грн.
грошових коштів, перерахованих через банківську установу, що
підтверджується розрахунком відрахувань за спільною діяльністю,
складеним головним бухгалтером позивача, а також копіями
видаткових накладних і банківських виписок, що приєднані до
справи. Як вбачається з матеріалів справи, за 1997 р.
підприємство позивача отримало 117 000,00 грн. прибутку, за 1998
р. —46 000,00 грн. збитків, за 2000 р.—293 000,00 грн. збитків
(баланси відкритого акціонерного товариства “Шполянський
хлібокомбінат»). Зважаючи на викладене, негативне фінансове
становище позивача під час дії спірного договору видається
очевидним, відрахування грошових коштів, передача готової
продукції відповідачу і збиткова діяльність позивача знаходяться
у причинно-наслідковому зв'язку.
Виходячи з невідповідності між вартістю млинарського обладнання,
що вказана у п. 2.1 договору та його ринковою ціною, з кількості
заходів щодо організації сумісної діяльності, проведених
позивачем та відповідачем при укладенні спірного договору,
місцевий господарський суд дійшов висновку, що сторони
непропорційно і неадекватно визначили частки у спільній
діяльності та що договір про спільну діяльність № 14/2 був
укладений сторонами на вкрай невигідних не еквівалентних умовах
для позивача, що призвели до негативних наслідків у вигляді
погіршення фінансового становища підприємства і збитковості
виробництва для позивача.
Виконання договору про спільну діяльність потягло за собою не
прибутковість, а збитковість підприємства позивача, що прямо
суперечить меті та цілям його діяльності, які передбачені
статутом. Норми ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
передбачають, що недійсною є угода, укладена
юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її
діяльності. Така угода є недійсною незалежно від наявності і
форми вини учасників угоди в її укладенні.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку,
що договір про спільну діяльність № 14/2 від І 01.02.1998 р.
суперечить правовим нормам, так як укладений позивачем в
суперечності з встановленими цілями його діяльності за
зловмисною домовленістю особи, яка підписувала його від імені
позивача з відповідачем, а тому позовні вимоги позивача стосовно
визнання недійсним спірного договору підтверджуються належними
доказами, що є в матеріалах справи і визнаються судом
обґрунтованими та такими що піддягають задоволенню.
Київський апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що
висновок місцевого суду про те, що спірний договір укладений
позивачем в супереч встановленим цілям його статутної
діяльності і підписаний із зловмисною домовленістю сторін,
підписували договір, є необгрунтованим, скасував рішення
місцевого суду та у позові відмовив.
Однак погодитись повністю з постановою апеляційного
господарського суду неможливо, оскільки, як зазначив у
касаційній скарзі Шполянський хлібокомбінат та вбачається з
матеріалів справи, справа була вирішена з порушенням чинного
законодавств.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду Київський
апеляційний господарський суд послався на те, що матеріали
справи не містять доказів того, що за вказаний термін існування
спірного договору на адресу відповідача поставлялось борошно чи
перераховувались кошти, а також, що апеляційний суд не може
прийняти до уваги висновок місцевого господарського суду про
непропорційність та неадекватність визначення частки у спільній
діяльності.
Однак погодитись з таким висновком апеляційного господарського
суду колегія суддів Вищого господарського суду України не може,
оскільки згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка судом
доказів має ґрунтуватись на всебічному, повному та об’єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності. Проте, апеляційним судом не прийняті до уваги
докази, які подавались до суду першої інстанції й про них не
згадується в постанові від 15.06.2005р. Зокрема, колегія суддів
Київського апеляційного господарського суду вказує на те, що
твердження позивача про те, що в спільну діяльність було
передано застаріле обладнання ґрунтується лише на службових та
пояснювальних записках посадових осіб самого позивача і будь-які
інші докази цього відсутні. В той час, в матеріалах справи є
висновок експерта ТОВ “Веданта-експерт”, що проводило оцінку і
огляд обладнання, з якого слідує, що млинарське обладнання є
старим. Крім того, в матеріалах справи є звіт Державного
проектного інституту “Промзернопроект” та висновок головного
інженера цього інституту Мар’яна В.І., що виїздили на місце та
проводили огляд млинарського обладнання, згідно з якими
встановлено, що обладнання є фізично та морально
застарілим. Вищевказані докази апеляційним судом були
проігноровані та не в повній мірі оцінені господарським судом.
Роблячи висновки про відсутність доказів перерахування коштів чи
поставок борошна по договору про спільну діяльність, судова
колегія Київського апеляційного господарського суду
проігнорувала ті докази, які були подані до суду першої
інстанції (банківські виписки, товаротранспортні накладні,
розрахунки відрахувань за спільною діяльністю), що також
свідчить про необ’єктивність суду апеляційної інстанції при
вирішенні справи і, відповідно, порушення нею вимог статті 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вищевикладене свідчить про неповне з’ясування обставин у справі
та невідповідне застосування судами норм матеріального та
процесуального права.
За таких обставин та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті
у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі
на новий розгляд суду першої інстанції.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу задовольнити.
2. Скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду від 15.06.2005 та рішення господарського суду міста Києва
від 25.04.2005 р. у справі № 46/159, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська