ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 283/16-2004
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 12.07.2005
зі справи № 283/16-2004
за позовом відділення Фонду
до навчально-дослідного господарства “Великоснітинське”, с. В.
Снітинка Фастівського району Київської області (далі –НДГ
“Великоснітинське”)
про стягнення 18 700 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –Троценко З.М.,
НДГ “Великоснітинське” –Сікана Ю.Л.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 18700 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Справа розглядалася судами неодноразово. Так, постановою Вищого
господарського суду України від 07.06.2005 справу було передано
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції з
метою, зокрема, визначення середньооблікової чисельності
інвалідів на підприємстві відповідача у звітному періоді.
Рішенням господарського суду Київської області від 12.07.2005
(суддя Чорна Л.В.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду
мотивовано тим, що у 2003 році відповідачем було вжито усіх
необхідних заходів для виконання встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, у той час
коли відсутність у НДГ “Великоснітинське” облікованого прибутку
у звітному періоді виключає можливість застосування до
відповідача заходів майнової відповідальності в порядку статті
20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати зазначений судовий акт
місцевого господарського суду та передати справу на новий
розгляд до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на приписи
частини 4 статті 20 Закону ( 875-12 ) мотивовано тим, що
відсутність прибутку у звітному періоді не є підставою для
звільнення відповідача від майнової відповідальності за
порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не вжито усіх
залежних від нього заходів для виконання зазначеного нормативу,
оскільки НДГ “Великоснітинське” не зверталося до відповідних
органів з повідомленнями про наявність вільних робочих місць, на
яких могла використовуватися праця інвалідів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого НДГ “Великоснітинське” звіту “Про
зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік
середньооблікова чисельність штатних працівників становила у
звітному періоді 270 осіб, норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів –10 осіб, у той час коли фактично
відповідачем було працевлаштовано лише 6 інвалідів;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 4675 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році становить
18700 грн., які самостійно НДГ “Великоснітинське” не сплачено;
- факт повідомлення відповідачем уповноважених органів про
наявність вільних робочих місць для інвалідів підтверджується
формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за
2003 рік, яка міститься у матеріалах справи.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону штрафних санкцій.
В обґрунтування оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні
позову місцевим господарським судом покладено помилковий
висновок про неможливість накладення на відповідача стягнень в
порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) у випадку відсутності у
підприємства облікованого прибутку у звітному періоді.
Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, Закон ( 875-12 ) не ставить в залежність обов’язок щодо
сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує
лише джерело сплати.
Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного
Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи № 1/255.
Водночас частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ),
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 (далі –Положення ( 314-95-п )),
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за
участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,
громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом
працевлаштування на ньому інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ),
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштування на
вакантні посади.
Разом з тим, на думку Вищого господарського суду України, не
можна погодитись з висновком попередньої інстанції про
повідомлення відповідачем уповноважених органів про наявність
вільних робочих місць для інвалідів у звіті за формою № 10-ПІ,
адже згідно з формою державної статистичної звітності N 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, затвердженою
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49
( v0049202-02 ), підприємства, установи, організації незалежно
від форми власності та господарювання не пізніше 1.02.після
звітного періоду подають до регіонального відділення Фонду
соціального захисту інвалідів України звіт про зайнятість та
працевлаштування інвалідів. Отже, з урахуванням установленого
названою нормою терміну подання цього річного звіту, останній є,
по суті, документом, який містить зведені відомості щодо
забезпечення підприємством нормативу працевлаштування інвалідів
у минулому році, а відтак названий звіт не може вважатися
належним доказом повідомлення НДГ “Великоснітинське” органів
працевлаштування інвалідів про наявність вакантних посад для
інвалідів протягом звітного періоду.
Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства та
встановлені місцевим господарським судом обставини справи Вищий
господарський суд України вважає за необхідне задовольнити
позовні вимоги про стягнення з НДГ “Великоснітинське” 18700 грн.
штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів, скасувавши оскаржуваний
судовий акт.
Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
2.Рішення господарського суду Київської області від 12.07.2005
зі справи № 283/16-2004 скасувати.
3.Позов задовольнити. Стягнути з навчально-дослідного
господарства “Великоснітинське” на користь Київського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів 18700 грн.
штрафних санкцій.
Стягнути з навчально-дослідного господарства “Великоснітинське”
в доход державного бюджету України 187 грн. державного мита, що
підлягає сплаті за розгляд справи у суді першої інстанції, 93,5
грн. –з апеляційної скарги та 93,5 грн. –з касаційної скарги.
Стягнути з навчально-дослідного господарства “Великоснітинське”
на користь державного підприємства “Судовий інформаційний центр”
118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Видачу відповідних наказів доручити господарському суду
Київської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь