ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.10.2005 Справа N 8/242-9/76-15/449
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому ЗАТ “Запоріжжявторресурси” та
судовому засіданні ПМП “Алоінс”
касаційні скарги
на постанову від 28.07.2005 р. Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі № 8/242-9/76-15/449
за позовом ПМП “Алоінс”
(надалі –Підприємство)
до ЗАТ “Запоріжжявторресурси”
(надалі –Товариство)
Про стягнення 171 585 грн.
за участю представників:
від позивача - Никитенко М.О.
від відповідача - Войнаровський О.В., Смагін Є.М.
В С Т А Н О В И В:
В травні 2003 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про
стягнення з Товариства матеріальної шкоди в сумі 91 585 грн.,
моральної шкоди в сумі 30 000 грн., витрат на юридичне
обслуговування в сумі 50 000 грн. В процесі розгляду справи
позивачем в порядку ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
збільшено
розмір позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди до
189 000 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.12.2004
р. (суддя Колодій Н.А.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
28.07.2005 р. (судді: Антонік С.Г., Радченко О.П. , Кагітіна
Л.П. ) рішення господарського суду Запорізької області від
27.12.2004 р. скасовано, позов задоволено частково: стягнуто з
відповідача на користь позивача 91585 грн. балансової вартості
викраденого автомобіля; в іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити
без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним
застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального
та процесуального права.
Крім того, до Вищого господарського суду України звернулось
Підприємство з касаційною скаргою, в якій просить постанову
скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в
повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним
застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального
та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга Товариства
підлягає задоволенню, а касаційна скарга Підприємства підлягає
задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Виникнення цивільно-правових відносин між сторонами по
зберіганню автомобіля є предметом доказування у даній справі і
встановлення наявності чи відсутності цієї обставини є
визначальним для правильного вирішення спору.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з
того, що громадянин Козлов О.М. (який працює водієм у позивача)
23.01.2003 р. передав відповідачу на автостоянку у тимчасове
платне зберігання автомобіль, який належить позивачу на праві
власності. В силу ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на підставі
внесеного черговою автостоянки запису в журнал обліку
транспортних засобів між позивачем та відповідачем (як
юридичними особами) виникли правовідносини по зберіганню
автомобіля позивача. В цей же день автомобіль був викрадений з
автостоянки, у зв’язку з чим правоохоронними органами була
порушена кримінальна справа. Таким чином, відносини по
зберіганню автомобіля виникли саме між позивачем та
відповідачем, який не виконав свої зобов’язання по збереженню
майна, переданого позивачем на зберігання, у зв’язку із чим
повинен нести відповідальність перед позивачем в порядку
ст. ст. 418, 419 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проте, з вказаними висновками погодитись не можна.
Як встановлено статтею 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в силу
зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь
іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно,
виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від
певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших
підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні
права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для
державних, кооперативних та інших громадських організацій - з
актів планування; в результаті відкриттів, винаходів,
раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки,
літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі,
а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок
коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій
громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує
настання цивільно-правових наслідків.
В силу ст. 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угодами визнаються дії
громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути
односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).
Згідно ст. 42 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угоди можуть укладатись усно
або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої
законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною,
якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання
визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених
законодавством.
Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
юридична особа набуває
цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої
органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або
статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів
юридичної особи визначається їх статутом (положенням).
Згідно ч. 1 ст. 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена однією
особою (представником) від імені другої особи (яку
представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на
довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку
представляють.
Судами встановлено, що письмового договору зберігання автомобіля
між позивачем та відповідачем не було укладено.
Посилання апеляційного господарського суду на зроблений черговою
автостоянки запис в журнал обліку транспортних засобів
автостоянки як на підставу виникнення зобов’язальних відносин
між юридичними особами є безпідставним, оскільки, і це
досліджено судами, запис зроблено відносно громадянина, а не
представника юридичної особи. Матеріали справи свідчать про те,
що позивачем в процесі розгляду справи не доведено обставини про
те, що відповідач вступив у цивільно-правові відносини саме з
позивачем, що працівник відповідача сприймав і усвідомлював
громадянина Козлова О.М. саме як представника юридичної особи.
Водночас, встановлені судами обставини справи свідчать про
протилежне. Квитанція про прийняття автомобіля на автостоянку
видана на ім’я громадянина, а не представника юридичної особи.
Запис в журналі обліку транспортних засобів автостоянки
зроблений відносно громадянина, а не представника юридичної
особи; відсутні посилання на жодний документ, який би свідчив
про представництво. Із довіреності на ім’я Козлова О.М. не
вбачається, що позивач надав останньому повноваження на
укладення цивільно-правових угод, зокрема, договору зберігання
транспортного засобу від імені юридичної особи. В свою чергу, із
наказу № 132 від 15.08.1996 р. “Про організацію роботи по
нормальному функціонуванню автостоянки” вбачається, що
відповідач здійснює організацію автостоянки у відповідності із
нормами Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
22.01.1996 р. № 115 ( 115-96-п ) (115-96-п)
. Вказані Правила ( 115-96-п ) (115-96-п)
регламентують організацію та порядок надання послуг щодо
зберігання транспортних засобів, що належать громадянам, а також
транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та
міжміські перевезення, та затверджені відповідно до Закону
України “Про захист прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
, який регулює
відносини між споживачами товарів (робіт, послуг), тобто
громадянами, і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах
різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає
механізм реалізації державного захисту їх прав.
Наведені обставини можуть свідчити про виникнення зобов’язальних
відносин по збереженню автомобіля між громадянином та
відповідачем, внаслідок дій громадянина та юридичної особи, а не
між позивачем та відповідачем, оскільки із матеріалів справи не
вбачається наявності дії позивача, як організації, що спрямована
на встановлення із відповідачем цивільних прав та обов'язків, як
і не вбачається наявності обставин представництва в діях
громадянина, що правильно враховано місцевим господарським
судом.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи апеляційного господарського суду, за якими
він відхилив ті чи інші докази, які були предметом оцінки
місцевого господарського суду, та доводи, за якими апеляційна
інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції –не
відповідають наявним матеріалам справи, зроблені з порушенням
правил оцінки доказів, є необґрунтованими та безпідставними.
Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків
місцевого господарського суду не спростував та дійшов
протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та
вимогам законодавства. Крім того, здійснена апеляційним
господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи
призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків
сторін, що унеможливило правильне застосування матеріального
закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова
апеляційного господарського суду не відповідає положенням
ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, які викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та
доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія
суддів не вбачає підстав для його скасування. Суд першої
інстанції в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в
обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином
проаналізував правовідносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд повно з’ясував
обставини, які мали значення для правильного розгляду поданого
позову та заперечень проти нього. Висновки місцевого
господарського суду ґрунтуються на доказах та нормах чинного
законодавства. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає
положенням ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування постанови апеляційного господарського суду є
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи
оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав
невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно
застосував норми матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого
господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “Запоріжжявторресурси” задовольнити.
Касаційну скаргу ПМП “Алоінс” задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
28.07.2005 р. у справі № 8/242-9/76-15/449 скасувати.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.12.2004
р. залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк