ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 22/384-04-11570
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Одеського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Одеса,
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
23.06.2005
зі справи № 22/384-04-11570
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення),
до приватного підприємства “Б’юті-Центр” пластичної естетичної
хірургії та косметології (далі –Підприємство), м. Одеса,
за участю заступника прокурора Приморського району міста Одеси,
про стягнення 1 140,90 грн.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 11.10.2005 по
15.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Одеської області з
позовом про стягнення з Підприємства 1 140,90 грн. штрафних
санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда
в 2003 році.
Рішенням названого суду від 15.03.2005 (суддя Торчинська Л.О.)
позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано
невиконанням Підприємством обов’язку зі створення робочого місця
для працевлаштування інваліда, покладеного на нього Законом
України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875( 875-12 )
).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
23.06.2005 (колегія суддів у складі: Андрєєва Е.І. –головуючий
суддя, судді Мацюра П. Ф., Ліпчанська Н.В.) рішення місцевого
суду скасовано та в позові відмовлено. Постанову апеляційного
суду мотивовано виконанням відповідачем обов’язку, покладеного
на нього Законом № 875 ( 875-12 ), та відсутністю у Підприємства
прибутку, що унеможливлює стягнення штрафних санкцій.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 23.06.2005 скасувати через неправильне
застосування норм матеріального права, а рішення місцевого суду
залишити в силі.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники учасників у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної
скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (22 особи) відповідач у 2003 році повинен був
створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда;
- фактично в 2003 році Підприємством не створено жодного
робочого місця для працевлаштування інваліда;
- відповідач у 2003 році не інформував центр зайнятості,
управління праці та соціального захисту населення про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися
праця інвалідів, і не звертався до управління праці з приводу
залучення його спеціалістів до участі в роботі комісії з питань
атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, що
підтверджується листами від 22.11.2004 № 1936, від 02.11.2004
№ 1100/35 (а.с. 12,13);
- Підприємство не інформувало Відділення протягом 2003 року про
створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування
інвалідів, що підтверджується довідкою позивача (а.с. 16);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (1 140,90 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення одного робочого місця для інваліда має становити 1
140,90 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- Підприємство зареєстровано 11.02.2003, але діяти розпочало з
01.10.2003, що підтверджується наказом від 01.10.2003 № 2-К про
прийняття на роботу спеціалістів у кількості 17 осіб (а.с. 106);
- інваліди до Підприємства для працевлаштування не зверталися,
органи, на які покладено обов’язок працевлаштовувати вказану
категорію громадян, відповідні пропозиції відповідачеві не
надсилали;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Підприємство прибутку не отримало та мало збитки.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Підприємство мало щорічно подавати до Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів передує вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 ( v_324700-05 ) та від
21.06.2005 зі справи № 1/255.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про
те, що відсутність прибутку виключає можливість застосування
відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875( 875-12 )
.
Посилання апеляційного господарського суду на частину першу
статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (в редакції Закону України від
15.06.2004 № 1771-ІV) в частині, що визначає зменшений розмір
штрафних санкцій для підприємств, на яких працює від 8 до 15
осіб, не може бути обґрунтуванням правомірності прийнятого ним
рішення, оскільки на підприємстві відповідача (як встановлено
попередніми судовими інстанціями) у 2003 році працювало більше
15 осіб.
Місцевим господарським судом встановлено, що в 2003 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до
Підприємства інваліда для працевлаштування.
Зазначене не було враховано судом апеляційної інстанції, який
дійшов помилкового висновку про необхідність скасування вірного
по суті рішення місцевого суду зі справи.
З огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду
має бути скасована внаслідок її прийняття з порушенням норм
матеріального права, а рішення суду першої інстанції підлягає
залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
23.06.2005 зі справи № 22/384-04-11570 скасувати.
3. Рішення господарського суду Одеської області від 15.03.2005
зі справи № 22/384-04-11570 залишити в силі.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б.Львов