20-12/046 Про стягнення заборгованості за договором у сумі 101 517, 88 грн. - Текст документа

розглянув касаційну скаргу державного підприємства “Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим”, м. Сімферополь (далі –Підприємство)

на рішення господарського суду міста Севастополя від 23.03.2005

постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.05.2005

зі справи № 20-12/046

за позовом Підприємства

до телерадіокомпанії Військово-морських сил Збройних Сил України

“Бриз”, м. Севастополь (далі –Телерадіокомпанія)

про стягнення заборгованості за договором у сумі 101 517, 88 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Вєрнєзі Д.І.,

відповідача –Дмітрічевої Т.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

В С Т А Н О В И В:

Підприємство подало до господарського суду міста Севастополя позов про стягнення з Телерадіокомпанії заборгованості за надані послуги в сумі 89 821, 52 грн. та 11 969, 36 грн. пені, всього 101 517, 88 грн.

Рішенням названого господарського суду від 23.03.2005 (суддя Харченко І.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 (колегія суддів у складі: Плут В.М. – головуючий, судді Гонтарь В.І. і Прокопанич Г.К.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що відповідні вимоги не ґрунтуються на законодавчих приписах або умовах договору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і позов задовольнити. Скаргу мотивовано неповним дослідженням названими судовими інстанціями обставин справи та неправильним застосуванням ними норм матеріального і процесуального права; крім того, на думку Підприємства, оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає суті заявлених позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу Телерадіокомпанія: заперечує проти доводів скаржника й зазначає, що попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що умови укладеного сторонами договору змінено не було, а спеціального закону, який би зобов’язував Телерадіокомпанію здійснювати платежі в розмірах, на яких наполягає Підприємство, немає, так само як і згоди Телерадіокомпанії на зміну умов оплати послуг на вимогу Підприємства; у зв’язку з цим просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

- Підприємство і Телерадіокомпанія уклали договір від 10.02.2003 № 18/2003-02 (далі –Договір), згідно з яким Підприємство надає Телерадіокомпанії послуги з трансляції телепрограм, а Телерадіокомпанія здійснює оплату цих послуг у розмірі та на умовах застосування максимально граничних тарифів по розповсюдженню програм телебачення і радіомовлення, затверджених Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (далі –Національна рада) 23.11.2000;

- 03.12.2003 Національною радою було затверджено максимально граничні тарифи на оренду технічних засобів мовлення; вони вводилися в дію з 01.01.2004;

- Підприємство вважало, що у виконанні Договору обов’язковим є застосування максимально граничних тарифів на оренду технічних засобів мовлення, затверджених рішенням Національної ради 03.12.2003, згідно з наказом Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення від 01.01.2004 № 135; однак зазначені тарифи є обов’язковими і граничними лише для Підприємства, оскільки в їх межах воно може визначати та погоджувати плату за оренду технічних засобів користувачами. До того ж тарифи на послуги з розповсюдження телепрограм, які, за повідомленням Національної ради, рекомендовано Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації застосовувати у межах тарифів, є договірними та визначаються угодами телеорганізацій з операторами телекомунікацій;

- будь-яких фактичних даних на підтвердження того, що Підприємство згідно з Договором передавало Телерадіокомпанії в оренду технічні засоби телекомунікації (антени, супутники тощо), судові не надано;

- при укладенні Договору та додатку № 1 до нього Підприємство і Телерадіокомпанія узгодили вид послуг, що надаються, та розмір платежів, затверджених Національною радою 23.11.2000. Сторони передбачали й можливість зміни умов оплати послуг шляхом завчасного повідомлення про це Підприємством Телерадіокомпанії; відповідного повідомлення Підприємство на адресу Телерадіокомпанії не надсилало, а отже умови Договору змінено не було.

Установлені судовими інстанціями обставини справи свідчать, що основна розбіжність між сторонами полягає у вирішенні питання про те, чи вносилися до Договору в процесі його виконання зміни в частині збільшення вартості послуг, які згідно з ним надавалися.

З тих же обставин вбачається, що Договором передбачалася можливість зміни умов оплати послуг шляхом завчасного повідомлення про це.

Відповідно до частин другої і третьої статті 188 Господарського кодексу України (436-15) :

- сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором;

- сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та доводи Підприємства, що, як вбачається з матеріалів справи, наводилися ним у попередніх судових інстанціях, останні мали у розгляді справи вичерпно з’ясувати обставини, пов’язані із внесенням до Договору відповідних змін стосовно вартості послуг. У зв’язку з цим Підприємством зазначалося, що:

Телерадіокомпанією було погоджено і надіслано Підприємству запропоновані останнім зміни до додатку № 1 до Договору, де визначалася інша порівняно з первісною вартість послуг зв’язку; протягом 11 місяців 2004 року Телерадіокомпанією не виконувалися зобов’язання за Договором з оплати послуг зв’язку (незалежно від того, яку саме їх вартість –первісну чи додатково погоджену –вважати правомірною);

протягом 2004 року сторонами щомісячно оформлювалися та затверджувалися передбачені Договором протоколи оперативних нарад із зазначенням у них, зокрема, тарифу, обсягу та загальної вартості послуг за минулий місяць;

Телерадіокомпанією на підтвердження заборгованості за послуги зв’язку було підписано акт звірки.

Однак відповідні доводи та пов’язані з ними обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, попередніми судовими інстанціями не були досліджені, і належної юридичної оцінки їм не надано. Тому один з покладених в основу оскаржуваних судових рішень висновків, а саме про те, що умови Договору не змінено, є передчасним, оскільки ґрунтується на неповно з’ясованих обставинах справи.

Стосовно згаданого акта звірки суд першої інстанції обмежився твердженням про те, що він не відповідає умовам Договору, але не зазначив, у чому конкретно виявляється така невідповідність, яким саме умовам Договору і з яких передбачених законом підстав даний акт не узгоджується з договірними умовами.

З аналізу матеріалів справи, зокрема, змісту позовної заяви, апеляційної скарги, відзивів на ці заяву та скаргу, оскаржуваних судових рішень тощо, вбачається, що в основу останніх покладено доводи відповідача зі справи без належного дослідження доводів та доказів, наданих позивачем.

З огляду на викладене попередні судові інстанції у розгляді даної справи припустилися неправильного застосування приписів норм процесуального права, а саме:

статті 42 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) про здійснення правосуддя у господарських судах на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

частини першої статті 43 ГПК України (1798-12) стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України (1798-12) про необхідність зазначення у мотивувальній частині судового рішення, зокрема, доводів, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі Цивільного та Господарського кодексів України.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, в тому числі зазначені в цій постанові, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111-7 –111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу державного підприємства “Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 23.03.2005 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 зі справи № 20-12/046 скасувати.