12/220-17/177 Про стягнення 1 700 грн. - Текст документа

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є державні органи у справах захисту прав споживачів. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

В свою чергу, даний зустрічний позов також має бути розглянутий за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК України (1798-12) ), оскільки правові підстави для виділення його в окреме провадження відсутні, а розгляд цих об’єднаних вимог у порядку адміністративного судочинства заборонено згідно з частиною третьою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Управління (правонаступником якого є Департамент у справах захисту прав споживачів у м. Києві) на підставі рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 19.03.2004 № 000399 звернулося до суду з позовом про стягнення з ВАТ “Телеканал “Тоніс” штрафних санкцій у сумі 1 700 грн.

ВАТ “Телеканал “Тоніс” заявило зустрічний позов про визнання недійсним рішення Управління від 19.03.2004 № 000399.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2005 (суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2005 (колегія суддів у складі: Дзюбко П. О. - головуючий, судді Коваленко В.М., Шипко В.В.), в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Судові рішення мотивовано невідповідністю прийнятого Управлінням рішення від 19.03.2004 № 000399 вимогам чинного законодавства.

Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення попередніх судових інстанцій зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення.

ВАТ “Телеканал “Тоніс” подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення. Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 01.03.2004 службовими особами Управління проведено перевірку додержання ВАТ “Телеканал “Тоніс” законодавства про рекламу, за результатами якої складено акт від 01.03.2004 серії ШР № 000419; - відповідно до акта перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог частини першої статті 5 Закону України від 03.07.1996 № 270/96-ВР “Про рекламу” (270/96-ВР) (далі –Закон № 270 (270/96-ВР) ), а саме: 27.02.2004 в ефірі розміщено рекламу, де спонсор показу прогнозу погоди - торговельна марка “Житомирська на бруньках” - супроводжувалася додатковим відеорядом та текстом –“Вона створена для Вас –“Житомирська на бруньках” - Візьми мене”;

- на підставі частини другої статті 26 Закону № 270 (270/96-ВР) позивач в своєму акті від 01.03.2004 № 000419 зобов'язав відповідача надати документально підтверджену інформацію щодо вартості вищезазначеної реклами та направити уповноваженого представника ВАТ “Телеканал “Тоніс” до Управління в триденний термін з дня отримання акта для розгляду справи за ознаками порушення законодавства про рекламу; в цьому ж акті відповідача попереджено, що за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдження реклами до відповідача будуть застосовані санкції згідно з вимогами частини шостої статті 27 Закону № 270 (270/96-ВР) ;

- відповідачем у визначені строки не надано інформації щодо вартості розповсюдженої реклами, в зв’язку з чим Управлінням прийнято рішення від 19.03.2004 за № 000399 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу в сумі 1 700 грн.;

- 28.04.2004 Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики здійснено перегляд рішення позивача від 19.03.2004 № 000399 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу та прийнято рішення від 28.04.2004 № 0005, яким оскаржуване рішення позивача залишено без змін;

- відповідач у добровільному порядку рішення Управління від 19.03.2004 № 000399 не виконав і штраф не сплатив;

- перевірка, результати якої оформлено актом від 01.03.2004 серії ШР № 000419, не відповідає ознакам ні планової (відповідач не отримував повідомлення про її проведення і Управлінням не надано доказів плановості), ні позапланової (через відсутність письмово оформлених скарг споживачів);

- акт перевірки від 01.03.2004 серії ШР № 000419 складено за відсутності представника відповідача, який не повідомлявся про проведення перевірки та представник якого не викликався, доказами чого є відсутність у зазначеному акті перевірки дотримання законодавства про рекламу підпису представника суб'єкта підприємницької діяльності (який передбачено формою № 5 акта, що затверджена наказом Держстандарту від 27.11.2000 № 679 (z0929-00) ), відсутність протоколу про відмову від підпису акта перевірки та відсутність відповідного запису в журналі реєстрації перевірок ВАТ “Телеканал “Тоніс”.

Причиною даного спору є питання щодо правомірності притягнення ВАТ “Телеканал “Тоніс” до відповідальності за порушення законодавства про рекламу.

Частиною другою статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 270 (270/96-ВР) у теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів.

Згідно з частиною другою статті 26 цього Закону (270/96-ВР) на вимогу органів виконавчої влади, на які покладено контроль за дотриманням законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю.

Частиною шостою статті 27 Закону № 270 (270/96-ВР) передбачено відповідальність за невиконання вимог частини другої статті 26 цього Закону (270/96-ВР) у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в даному випадку –1 700 грн.).

Згідно з статтею 1 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” (817/98) установлено, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, проводять планові та позапланові виїзні перевірки. Відповідно до статті 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Управління в касаційній скарзі наполягає на тому, що норми зазначеного Указу Президента України не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки предметом спору є рішення від 19.03.2004 № 000399, прийняте ним у межах здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу, на який норми щодо порядку проведення планових та позапланових перевірок не поширюються.

Разом з тим статтею 10 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 (817/98) передбачено, що державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ “Про захист прав споживачів” (1023-12) законодавство України про захист прав споживачів складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Частиною першою статті 26 Закону № 270 (270/96-ВР) встановлено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів здійснює контроль за дотриманням законодавства України про рекламу в межах своїх повноважень - щодо захисту прав споживачів.

Положення про Головне управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, головні обласні, обласні, Головне Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів, затверджене наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 09.10.2003 № 169 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.10.2003 за № 972/8293 (z0972-03) , здійснення органами з захисту прав споживачів контролю за дотриманням рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами вимог законодавства про рекламу у сфері захисту прав споживачів відносить до основних завдань управлінь (абзац 3 пункту 4), для реалізації яких їм надано право перевіряти дотримання рекламодавцями, виробниками та розповсюджувачами реклами вимог законодавства про рекламу у сфері захисту прав споживачів (підпункт 1 пункту 5, підпункт 5 пункту 6).

За таких обставин доводи скаржника щодо розмежування приписів законодавства про рекламу і про захист прав споживачів щодо здійснення контролю та проведення перевірок є невірними, а його висновок про непоширення норм Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 (817/98) на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу –помилковим.

До того ж проведення планових та позапланових перевірок також передбачено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 14.03.2003 № 42 “Про підвищення ефективності роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб'єктів господарської діяльності” (v0042609-03) , який є чинним і недійсним у встановленому порядку не визнавався.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Управлінням проведено перевірку ВАТ “Телеканал “Тоніс” за відсутності належних правових підстав для її проведення. Ці доводи Управлінням не спростовано.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності визнання недійсним рішення позивача від 19.03.2004 № 000399 як такого, що прийнято із порушенням встановленого порядку.

В свою чергу, визнання судом недійсним рішення Управління від 19.03.2004 № 000399 унеможливило задоволення первісного позову про стягнення штрафу.

При цьому твердження скаржника про порушення судами правил підвідомчості з посиланням на неможливість самостійного оспорювання до суду акта перевірки не відповідає фактичному предмету даного спору, а тому й не може бути підставою для задоволення його касаційної скарги.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2005 зі справи № 12/220-17/177 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.