Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко

В.П. – головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою

відповідальністю “Рікона”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської

області (далі –ТОВ “Рікона”)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від

17.05.2005

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 10.08.2005

зі справи № 12/1

за позовом державного підприємства “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, м. Київ (далі –ДП “УААСП”, відповідач-1)

до ТОВ “Рікона”

та закритого акціонерного товариства “ТелеОдин”, м. Київ (далі

–ЗАТ “ТелеОдин”, відповідач-2)

про стягнення 61500 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

ДП “УААСП” –не з’явились,

ТОВ “Рікона” –Шаблі С.В., Боркова С.П. ,

ЗАТ “ТелеОдин” –Джус Д.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

В С Т А Н О В И В:

ДП “УААСП” звернулося з позовом про стягнення з ТОВ “Рікона” компенсацію за порушення авторських прав у сумі 61 500 грн. та штрафу в розмірі 10% від присудженої суми, а також зобов’язання ТОВ “Рікона” опублікувати в газеті “Юридична практика” дані про допущення порушення авторського права позивача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2005 (суддя Жукова Л.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2005 (колегія суддів у складі: суддя Ясир Л.О. – головуючий, судді Пруднікова В.В., Науменко І.М.), позов задоволено частково; з ТОВ “Рікона” на користь ДП “УААСП” стягнуто 61500 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав та судові витрати, а в іншій частині позову відмовлено. Названі судові акти попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 15, 32-33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (3792-12) (далі –Закон (3792-12) ) та статей 11, 14 Бернської конвенції про охорону художніх і літературних творів від 24.07.1971 (далі –Бернська конвенція) мотивовано обов’язком відповідача-1 сплатити позивачеві як власнику виключних майнових прав на музичні твори винагороду за публічне сповіщення цих творів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Рікона” просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції з даного спору та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що передача на підставі договору програм телеканалу “М1” за допомогою кабелю ТОВ “Рікона” не є публічним сповіщенням твору в розумінні Закону, а тому відсутні правові підстави для стягнення зі скаржника компенсації за порушення майнових авторських прав. До того ж, на думку скаржника, ДП “УААСП” може звертатися з позовом лише від імені та в інтересах автора твору, в зв’язку з чим даний спір не може бути підвідомчим господарському суду.

У поясненнях до касаційної скарги ЗАТ “ТелеОдин” зазначає про недоведеність позивачем факту передачі йому в установленому порядку майнових авторських прав на спірні Музичні твори. Крім того, відповідач-2 зазначає, що оскільки ТОВ “Рікона” не здійснює жодних переробок творів, що ретранслюються, останнє не може виступати суб’єктом відповідальності за даним позовом. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідачів, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- за договорами про управління майновими правами та взаємне представництво інтересів у галузі публічного виконання від 04.09.2000 № 26, від 01.09.2000, від 27.04.1997, від 07.02.2002 та від 05.01.2003 № П1/3, укладеними ДП “УААСП” та колективними організаціями управління авторськими правами, а саме –некомерційним партнерством “Назависимое Агетство Авторских Прав”, Російським авторським товариством, GSSELSCHAFT FUR MUSICALISHCE AUFFUHRUNGS-UND MECHANISCHE VERVIELFALTIGUNGSRECHTE, Авторським комунікаційним та консалтинговим агентством, Українським музичним видавництвом –, а також за договорами на управління майновими правами авторів від 31.08.2004 № 28328, від 31.08.2004 № 28321 та від 29.04.2004 № 67939, укладеними позивачем та володарями авторських прав Завальською Ангеліною Олександрівною та Таршисом Борисом Віталійовичем ДП “УААСП” було передано виключні майнові права на музичні твори з текстом, зокрема, “Куда уходит детство”, “Апельсиновая песня”, “Все еще будет”, “Я слишком много знаю”, “Птицелов”, “Биология”, “Весна”, “Изучай меня”, “Брось”, “О чем играет пианист”, “С чистого листа”, “Четыре дня мечты”, “How come“(далі –Музичні твори), з виключним правом укладення договорів з переуступки цих прав на території України;

- розпорядженням Державного департаменту інтелектуальної власності України від 08.01.2002 № 31 на ДП “УААСП” покладено здійснення функцій щодо ведення моніторингу телерадіопростору України з метою виявлення фактів неправомірного використання творів літератури, мистецтва, кіно та телепрограм, музичних творів у теле- та радіопросторі на території України;

- згідно з актом від 23.08.2004 на відеокасеті із записом трансляції, який зроблено на квартирі абонента ТОВ “Рікона” з 8 год. 05 хв. по 16 год. 05 хв. через належні йому мережі кабельного телебачення, представниками ДП “УААСП” зафіксовано факт публічного сповіщення відповідачем-1 аудіовізуальних творів шляхом передачі по кабелю трансляції каналу “М1”;

- ДП “УААСП” не надавало ТОВ “Рікона” дозволу на використання Музичних творів;

- за умовами договорів від 01.08.2002 № 28/А, від 28.03.2003 № 4/А, від 04.06.2004 № 19.2/а, від 12.04.2002 № 17/а, від 15.01.2004 № 38/А, від 04.04.2003 № 6-1/А, від 12.11.2002 № 52/А та від 10.02.2003 № 1/А ЗАТ “ТелеОдин” було передано невиключне право на передачу в ефір чи на публічне сповіщення по мережах кабельного телебачення аудіовізуальних творів; проте за умовами названих договорів відповідач-2 не отримав права дозволяти подібне використання аудіовізуальних творів іншим особам;

- згідно з договором про ретрансляцію програм кабельного телеканалу “М1” у мережах кабельного телебачення від 05.07.2002 № 126-к ЗАТ “ТелеОдин” передало ТОВ “Рікона” невиключне майнове право на ретрансляцію програм (зокрема, аудіовізуальних творів) телеканала “М1”.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення майнових авторських прав ДП “УААСП”.

Відповідно до приписів статті 15 Закону (3792-12) до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону (3792-12) , після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне сповіщення творів, тобто передачу за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Аналогічні положення містяться у статті 11 bis Бернської конвенції, за приписами якої автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти:

(i) передачу своїх творів в ефір або публічне повідомлення цих творів будь-яким іншим способом бездротової передачі знаків, звуків або зображень;

(ii) будь-яке публічне повідомлення, чи то по дротах або засобами бездротового зв'язку повторно передаваного в ефір твору, якщо таке повідомлення здійснюється іншою організацією, ніж первинна.

Аналіз наведених приписів національного законодавства України та норм міжнародного права свідчить про обов’язковість одержання відповідної згоди суб’єкта авторських прав як у випадку первинної передачі твору в ефір, так і для здійснення ретрансляції такого твору.

Разом з тим, як вбачається із установлених попередніми інстанціями обставин справи, позивач є власником майнових авторських на Музичні твори, у той час коли ТОВ “Рікона” здійснювалося публічне сповіщення переданих йому відповідачем-2 аудіовізуальних творів, тобто іншого об’єкта авторського права відповідно до статті 8 Закону (3792-12) .

Водночас статтею 17 Закону (3792-12) визначено, що якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Отже для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про наявність або відсутність порушення майнових прав ДП “УААСП” у ретрансляції відповідачем-1 аудіовізуальних творів, необхідно було: встановити вичерпний перелік та вид сповіщених відповідачем-1 творів (музичних, аудіовізуальних тощо); дослідити співвідношення між сповіщеними ТОВ “Рікона” аудіовізуальними творами та Музичними творами, та, зокрема, з’ясувати, чи увійшли Музичні твори до спірних аудіовізуальних творів як самостійні складові частини цих творів із збереженням майнових авторських прав на Музичні твори за їх авторами, чи Музичні твори є, по суті, внеском їх авторів до створення аудіовізуальних творів з передачею виключних майнових прав на Музичні твори саме авторам аудіовізуальних творів.

Проте господарські суди названі питання не з’ясували, що призвело до неповного дослідження обставин, які входять до предмету доказування з даної справи.

Відповідно до статті 32 Закону (3792-12) передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Частиною ж першою статті 31 Закону (3792-12) визначено, що майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

З огляду на викладені приписи норм авторського прав та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у ЗАТ “ТелеОдин” невиключного права на використання аудіовізуальних творів без наявності права надання дозволу на використання цих творів іншим особам.

Водночас за змістом частини п’ятої статті 15 Закону (3792-12) автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Однак попередні судові інстанції не дослідили визначеного договором про ретрансляцію програм кабельного телеканалу “М1” у мережах кабельного телебачення від 05.07.2002 № 126-к порядку виплати авторської винагороди суб’єктам авторських прав, твори яких використовуються під час ретрансляції програм за цим договором (пункт 2.4 названого договору), а також обумовлений порядок розподілу відповідальності між відповідачами –ТОВ “Рікона” та ЗАТ “ТелеОдин” –за порушення авторських прав третіх осіб під час сповіщення переданих відповідачем-2 програм (розділ 5 цього договору).

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу (1798-12) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені в цій постанові обставини, дати їм та відповідним доводам сторін належну юридичну оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7 –111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Рікона” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2005 зі справи № 12/1 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.