Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства “Ран”,

м. Корюківка Чернігівської області,

на рішення господарського суду Чернігівської області від

02.08.2005

зі справи № 11/166

за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у

Чернігівській області (далі –Відділення), м. Чернігів,

до приватного підприємства “Ран” (далі –Підприємство)

про стягнення 10 795,84 грн.,

за участю представників:

позивача –Нужняк І.С.,

відповідача –Рачека А.Є.,

з оголошенням у судовому засіданні перерви з 11.10.2005 по

15.11.2005,

В С Т А Н О В И В:

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Відділення звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Підприємства 10 795,84 грн. штрафних санкцій за нестворення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.

Рішенням названого суду від 02.08.2005 (суддя Бобров Ю.М.) позов задоволено. Прийняте рішення мотивовано невиконанням Підприємством обов’язку зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, покладеного на нього Законом України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі –Закон № 875 (875-12) ). У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить рішення господарського суду від 02.08.2005 скасувати через неправильне застосування норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (48 осіб) відповідач у 2004 році мав створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів;

- фактично в 2004 році Підприємством інвалідів не працевлаштовано;

- відповідач не подав доказів здійснення ним заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не інформував уповноважені органи з працевлаштування інвалідів про наявність у нього відповідних вільних робочих місць (вакантних посад);

- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві в 2004 році (5 398,02 грн.) розмір штрафних санкцій за не створення двох робочих місць для інвалідів становить 10 795,84 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875 (875-12) .

Частиною першою статті 19 цього Закону (875-12) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 (875-12) підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення (314-95-п) встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 (875-12) і пунктом 10 Положення (314-95-п) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904 (z0464-98) , затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:

- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;

- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр 14”).

З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 (875-12) наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 № 49 (v0049202-02) затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, яку Підприємство мало щорічно подавати до Відділення.

Отже, чинне законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Судом першої інстанції встановлено, що Підприємство не виконало обов’язку зі створення робочих місць для інвалідів та не інформувало органи, зазначені в статті 18 Закону № 875 (875-12) , про наявність у нього вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с. 5, 10-25, 29).

Ці обставини відповідачем не спростовано.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України (436-15) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог.

Підприємство в касаційній скарзі просить скасувати рішення суду зі справи, посилаючись на те, що його не було повідомлено про час та місце проведення судового засідання, а про рішення суду йому стало відомо лише після його отримання 05.08.2005.

Проте така заява відповідача за відсутності доказів на її підтвердження не може бути підставою для задоволення касаційної скарги, оскільки згідно з відміткою канцелярії суду на ухвалі про порушення провадження у справі від 07.06.2005 (а.с. 2) її копії надіслано сторонам 07.06.2005.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення місцевого господарського суду зі справи відповідає встановленим ним обставинам справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Чернігівської області від 02.08.2005 зі справи № 11/166 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства “Ран” –без задоволення.