ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2005 Справа N 18/39
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання заступника військового прокурора
Івано-Франківського гарнізону
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 29.06.2005р.
у справі № 18/39
за позовом Колективного підприємства виробничо-торгової фірми
“Кастр і Ко”
до Військової частини А 1349
про відшкодування збитків у сумі 75 713,75 грн.,
за участю представників:
позивача: Якобчук В.Т. –довір.№ 25/165-Ю від 21.09.05р., Трухан
Б.О. –директор,
відповідача: не з’явився,
Генеральної прокуратури України: ст. прокурор відділу Головатюк
Л.Д. (повідч. № 119)
В С Т А Н О В И В:
Колективне підприємство виробничо-торгова фірма “Кастр і Ко”
звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з
позовом до Військової частини А 1349 і просило суд стягнути з
останнього 75713,75 грн. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка
складається з:
- вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача із
врахуванням експлуатаційного зносу змінених деталей –19 039,80
грн.;
- індексу інфляції у сумі 1412,75 грн.;
- оплати за судову автотоварознавчу експертизу у сумі 300,0
грн.;
- транспортування пошкодженого автомобіля евакуатором до
м. Івано-Франківська –180,0 грн.;
- отриманих від підприємця Чепіль В.М. транспортних послуг за
період з 13.11.2003р. по 01.12.2004р. на суму 21 891,0 грн. у
зв’язку із невикористанням автомобіля та з метою безперервності
виробничого процесу позивача;
- втрати чинності дистриб'ютора торгової марки “Росинка” на
2004р. –31891,0 грн.;
- послуг, наданих підприємством “Аудит-експрес”, щодо
встановлення розмірів, заподіяної внаслідок ДТП, матеріальної
шкоди у сумі 400,0 грн. - юридичних послуг –600,0 грн.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
01.04.2005р. (суддя Гриняк Б.П. ) позов задоволено частково у
сумі 73701,0 грн. В решті позовних вимог, а саме в частині
стягнення індексу інфляції та юридичних послуг, відмовлено.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції
встановив, що 11.11.2003 року біля 9-ти год. військовослужбовець
військової частини А 1349 Бойко В.М. на закріпленому за ним
автомобілі МАЗ-5334, військовий номер № 63-20 Т 7, який належить
відповідачу, всупереч вимогам п. 10.1 та ч. 2 п. 10.4 “Правил
дорожнього руху” ( 1306-2001-п ) (1306-2001-п)
, порушуючи правила водіння,
допустив зіткнення на автошляху Івано-Франківськ –Тернопіль в
селі Діброва Тлумацького району Івано-Франківської області із
автомобілем ВАЗ 21099, номерний знак 754-82 ІВ, що належить
позивачу.
Вироком військового місцевого суду Чернівецького гарнізону
№ 1-24/04 від 22.12.2004р. (а.с.8-12) визнано Бойко В.М. винним
у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України
( 2341-14), а ухвалою військового апеляційного господарського
суду Західного регіону № 11-а-7 від 22.02.2005р. вирок залишено
без змін (а.с.13-17).
На підставі встановленого, та керуючись ст. 1187 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, суд першої інстанції з’ясував, що неправомірними
діями відповідача заподіяна шкода позивачу і між ними є
безпосередній зв’язок та є вина відповідача.
У задоволенні вимог у сумі 2012,75 грн. (1412,75 грн.+600,0
грн.) судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю
позивачем правомірності і законності нарахування індексу
інфляції за 2004р. щодо збитків від пошкодження автомобіля у
сумі 1412,75 грн. та недоведеністю укладання позивачем угоди про
надання юридичних послуг, по якій сплачено 600,0 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. (головуючий, суддя М.В.Юркевич, М.І.Городечна,
В.Л.Кузь) рішення суду першої інстанції скасовано в частині
стягнення 31891,0 грн. втраченої вигоди. В решті рішення
залишено без змін.
Нарахована позивачем сума втраченої вигоди у розмірі 31891,0
грн. обумовлена не укладанням ним нової дистриб'юторської угоди
з реалізації продукції торгової марки “Росина”, по якій позивач
раніше мав гарантовану знижку 12%, оскільки в необхідний період
керівник підприємства перебував на стаціонарному лікуванні після
ДТП.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з
відповідача 31891,0 грн., суд апеляційної інстанції виходив з
того, що дистриб'юторська угода за № 52/00046Р від 03.01.2003р.
між НКЗ БН “Росинка” та КП ВТФ “Кастр і Ко” не укладалася. Між
цими суб’єктами раніше, а саме 01.05.2002р. була підписана угода
під № 28, однак строк її дії закінчився 01.05.2003р. Тобто, на
час вчинення ДТП і перебування директора КП ВТФ “Кастр і Ко” на
стаціонарному лікуванні, позивач не здійснював реалізації
продукції торгової марки “Росинка” по дистриб'юторській угоді, а
отже не мав знижки на цю продукцію у розмірі 12%.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що Київський
консервний завод безалкогольних напоїв “Росинка” своїм листом
від 28.04.2005р. № 253 зазначив, що причиною непролонгування
дистриб'юторських договірних відносин є невиконання позивачем
умов дистриб'юторської угоди № 28 від 01.05.2002р.
Не погоджуючись з вказаною постановою, заступник військового
прокурора Івано-Франківського гарнізону вніс до Вищого
господарського суду України касаційне подання, в якому просить
суд її частково скасувати, та ухвалити нове рішення, яким
відмовити у задоволенні вимоги позивача на суму 21 891,0 грн.
У касаційному поданні заступник військового прокурора зазначає,
що постанова суду апеляційної інстанції, на його думку, в
частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про
стягнення з відповідача 21 891,0 грн. (збитки у зв’язку з
невикористанням пошкодженого автомобіля), винесена з порушенням
норм матеріального права, а саме ст. 1166 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За твердженням заступника військового прокурора відсутній
причинний зв’язок між нанесенням шкоди легковому автомобілю та
понесенням позивачем втрат по здійсненню діяльності по
розвезенню продукції для продажу, оскільки судом встановлено,
що:
- легковий автомобіль, що був пошкоджений при ДТП
використовувався для перевезення пасажирів;
- легковий автомобіль, що був пошкоджений при ДТП для
перевезення товарів не використовувався;
- згідно договору про надання транспортних послуг від
13.11.2003р. використовувався вантажний автомобіль (лист ПП
“Чепіль” від 11.06.2005) –виключно для обслуговування продажу
пивобезалкогольної продукції (істотна умова договору).
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України
заперечення на касаційне подання, в якому просить оскаржувану
постанову залишити без змін, а подання без задоволення з
мотивів, викладених у запереченнях.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційного подання,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційне
подання таким, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та
інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої
вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав
позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти
позову.
Згідно ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарських суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а
також інші обставини, які мають значення для правильного
вирішення господарського спору. Докази подаються сторонами та
іншими учасниками судового процесу (ч. 2 ст. 33 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Судами двох інстанцій встановлено, що зіткнення двох
транспортних засобів, які належать позивачу та відповідачу,
сталося 11.11.2003р.
Склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки особи,
шкідливий результат такої поведінки, причинний зв’язок між
протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла
шкоду), за вчинення якого настає цивільно-правова
відповідальність (у даному випадку у вигляді відшкодування
шкоди), встановлюється за законодавством, яке діяло на час
такого правопорушення, а відтак до правовідносин, які виникли
між сторонами даного спору, повинні застосовуватися норми саме
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за якими відповідно і настає цивільно-права
відповідальність.
Тому обґрунтування ухвалених у даній справі рішення та постанови
Цивільним кодексом України, який набув чинності 01.01.2004р., є
помилковим.
Так, відповідно до ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, шкода, заподіяна
особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду,
у повному обсязі.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну
юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою,
яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були
неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний
зв’язок та є вина зазначеної особи (постанова Пленуму Верховного
Суду України від 27.03.92р. № 6 “Про практику розгляду судом
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”
( v0006700-92 ) (v0006700-92)
).
Компенсація шкоди, заподіяної особі, у повному обсязі за
допомогою відшкодування збитків передбачає, зокрема,
відшкодування витрат, понесених особою внаслідок спричинення їй
шкоди, та неодержаних нею доходів, які вона отримала би, якщо б
шкода не була заподіяна. Стягнення цих збитків відповідає
принципу повного відшкодування заподіяної шкоди та забезпечує
відновлення майнового стану особи, якій заподіяно шкоду.
Однак, стягненню підлягають не будь-які витрати, а тільки такі
витрати, які не були б понесені, у випадку правомірної
поведінки, або у вигляді додаткових витрат, понесених у зв’язку
з правопорушенням.
Як зазначено судами, заявлені позивачем прямі збитки у сумі
21891,0 грн. (витрати, понесені позивачем внаслідок ДТП), які
оспорює в касаційній інстанції заступник військового прокурора,
пов’язані з вимушеним замовленням позивачем транспортних послуг
у підприємця Чепіля В.М. Такі послуги надавалися для
забезпечення виробничого процесу у позивача згідно договору від
13.11.2003р. і в період, коли автомобіль позивача був виведений
з ладу з причини ДТП. Факт надання транспортних послуг
підприємцем Чепілем В.М. документально підтверджено актами
виконаних робіт (а.с.30-36), а їх оплата платіжними дорученнями
та квитанціями від прибуткового касового ордера (а.с.38-46).
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість
транспортних послуг на день складає близько 50,0 грн., що є
оптимальною платою незалежно від того, чи винаймався позивачем
вантажний чи легковий автомобіль для виробничих потреб.
Однак, досліджуючи обставини виникнення вказаних прямих збитків,
ні суд першої, ні апеляційної інстанції не дали належної оцінки
запереченням відповідача відносно відсутності причинного зв’язку
між нанесеною відповідачем шкодою легковому автомобілю та
понесеними позивачем витратами по здійсненню діяльності з
розвезення продукції для продажу.
Як зазначалось, одним з елементів складу цивільного
правопорушення, який вимагається законом для настання
відповідальності у формі відшкодування шкоди, є об’єктивна
сторона, важливим елементом якої є причинний зв’язок між
неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і безпосередньо
шкодою. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода –наслідком
протиправної дії.
Задовольняючи позов в частині стягнення збитків у сумі 21891,0
грн., суди двох інстанцій встановили, що вони пов’язані з
вимушеним замовленням позивачем транспортних послуг у підприємця
Чепіля В.М. у зв’язку з пошкодженням легкового автомобіля
позивача внаслідок ДТП.
Однак, судами двох інстанцій не встановлено факт використання
позивачем, до ДТП, легкового автомобіля саме для забезпечення
виробничого процесу позивача, зокрема для обслуговування продажу
пивобезалкогольної продукції.
Так, в матеріалах справи знаходиться копія витягу із протоколу
№ 5 від 01.12.2002р. спільного засідання співвласників та
працівників фірми КП ВТФ “Кастр і Ко” (а.с.136), на якому було
прийнято рішення про придбання легкового автомобіля, із
закріпленням його персонально за керівником підприємства, без
водія. Тоді як на виконання укладеного між позивачем та
підприємцем Чепіль В.М. договору про надання транспортних послуг
від 13.11.2003р. (а.с.29), останній здійснював обслуговування
продажу пивобезалкогольної продукції по виробничій потребі
замовника (позивача). При цьому транспортні послуги надавалися
підприємцем Чепіль В.М. автомобілем “Бус-ІВЕКО” (лист від
11.06.2005р. (а.с.140).
Наведене свідчить, що судами двох інстанцій не досліджено повною
мірою наявність прямого причинного зв’язку між неправомірними
діями відповідача, які виразилися у пошкодженні легкового
автомобіля позивача, і збитками позивача у сумі 21891,0 грн.,
пов’язаними з витратами на транспортні послуги, замовлені у
підприємця Чепіль В.М. для забезпечення виробничого процесу
позивача.
Неповне встановлення судами обставин, що мають значення для
справи, є порушенням вимог: ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка
визначає, що судові рішення ухвалюються за результатами
обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з’ясування обставин справи в частині стягнення з
відповідача 21891,0 грн. збитків, з огляду на приписи ст. 111 7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції.
У зв’язку з чим ухвалена у даній справі постанова підлягає
скасуванню в частині залишення без змін рішення суду першої
інстанції про стягнення з відповідача 21891,0 грн. збитків, з
направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційне подання заступника військового прокурора
Івано-Франківського гарнізону задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.06.2005р. у справі № 18/39 скасувати в частині залишення без
змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від
01.04.2005р. про стягнення з відповідача 21891,0 грн. збитків та
направити справу в цій частині на новий розгляд до
господарського суду Івано-Франківської області.
3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 29.06.2005р. у справі № 18/39 залишити
без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій