ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005                                        Справа N 10/489
Вищий  господарський  суд  України у складі:  суддя  Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши     касаційну     скаргу     дочірньої      компанії
“Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії  “Нафтогаз
України”, м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2005
та  постанову  Київського апеляційного господарського  суду  від
25.05.2005
зі справи № 10/489
за  позовом  Львівського обласного відділення Фонду  соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), м. Львів,
до    дочірньої    компанії   “Укргазвидобування”   Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі –Компанія)
про   стягнення 638 167,50 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача –Іванцова В.М.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 11.10.2005 по
15.11.2005,
                       В С Т А Н О В И В:
За  змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту  4  частини
першої  статті  17,  частини четвертої  статті  50,  статті  104
Кодексу  адміністративного судочинства України ( 2747-15  )  до
компетенції  адміністративних  судів  не  віднесено  спори,   де
позивачами  є  відділення Фонду соціального  захисту  інвалідів.
Статтею  50  цього  Кодексу  ( 2747-15  )  встановлено  перелік
позовів,  за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних  повноважень,  можуть бути відповідачами  у  справах  за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення  звернулося  до господарського  суду  міста  Києва  з
позовом  про  стягнення  з  Компанії 638  167,50  грн.  штрафних
санкцій  за  нестворення 45 робочих місць  для  працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 03.03.2005 (суддя Михальська  Ю.Б.),
залишеним    без   змін   постановою   Київського   апеляційного
господарського  суду від 25.05.2005 (колегія  суддів  у  складі:
Зеленін В.О. –головуючий, судді Репіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов
задоволено.
Прийняті  судові  рішення  мотивовано невиконанням  відповідачем
обов’язку,  покладеного на нього Законом України від  21.03.1991
№   875-XII  “Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в
Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875 ( 875-12 )).
У  касаційній  скарзі  до  Вищого  господарського  суду  України
Компанія  просить  рішення місцевого та  постанову  апеляційного
господарських  судів  скасувати через  неправильне  застосування
норм  матеріального та процесуального права, а справу  направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач  подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив  про
безпідставність  її доводів та просив судові рішення  зі  справи
залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників   судового   процесу  відповідно   до   статті   111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 )  (далі
–ГПК  України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час  і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши  повноту  встановлення судами першої  і  апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального  і  процесуального права, заслухавши  представника
відповідача,  Вищий  господарський суд України  дійшов  висновку
щодо  необхідності  задоволення касаційної скарги  з  огляду  на
таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
-    відповідно   до   середньооблікової   чисельності   штатних
працівників  (1427 осіб) відповідач у 2003 році мав створити  57
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
-  фактично  в  2003  році Компанією працевлаштовано  дванадцять
інвалідів;
-  відповідачем створено комісію з атестації робочих  місць  для
працевлаштування  інвалідів,  що  підтверджується  наказом   від
29.12.2000 № 665 (а.с. 70);
- колективний договір Компанії на 2003 рік не містить відомостей
про  здійснення  (розроблення) заходів  щодо  створення  робочих
місць для інвалідів;
-  Компанія  протягом  2003 року надавала  до  державної  служби
зайнятості  звіти за формою № 3-ПН з інформацією  про  наявність
вільних  робочих  місць  та потребу в  працівниках,  в  яких  не
зазначала про наявність вільних робочих місць та вакантних посад
саме  для  інвалідів,  що підтверджується  листом  Франківського
районного центру зайнятості міста Львова від 10.02.2005 № 189/05
(а.с. 109);
-  з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в  2003  році  (14  181,50  грн.)  розмір  штрафних  санкцій  за
нестворення  сорока  п’яти  робочих  місць  для  інвалідів   має
становити 638 167,50 грн.
Причиною   виникнення  спору  зі  справи   стало   питання   про
правомірність   стягнення   з  відповідача   штрафних   санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною  першою  статті  19  цього  Закону  ( 875-12   )   для
підприємств  (об'єднань),  установ і організацій  незалежно  від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць  для  забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих,  а  якщо
працю: від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР  )
проголошено, що кожен має право на належні, безпечні  і  здорові
умови праці.
Відповідно  до  частини  третьої статті 5  Закону  України  “Про
охорону  праці”  ( 2694-12 ) працівнику не  може  пропонуватися
робота,  яка за медичним висновком протипоказана йому за  станом
здоров'я.  До виконання робіт підвищеної небезпеки  та  тих,  що
потребують професійного добору, допускаються особи за  наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону  ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які  використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати  для
них  умови  праці  з  урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної   комісії  та  індивідуальних  програм  реабілітації,
вживати  додаткових  заходів  безпеки  праці,  які  відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених     законодавством,    роботодавець    зобов'язаний
організувати   навчання,  перекваліфікацію  і   працевлаштування
інвалідів   відповідно   до  медичних  рекомендацій.   Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе  лише
за  їх  згодою  та  за умови, що це не суперечить  рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже,   чинним   законодавством  України  передбачено   гарантії
соціального  захисту  інвалідів  шляхом  встановлення  особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення  на
підприємства  обов’язку забезпечувати для інвалідів  належні  та
безпечні  умови праці з урахуванням медичних показань,  але  без
встановлення  для  підприємств жодних  обмежень  щодо  обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким  чином, особливості господарської діяльності  Компанії  та
відповідні  умови  праці лише обмежують коло робочих  місць,  на
яких  може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою  для зменшення встановленого статтею 19 Закону  №  875
( 875-12 )
   нормативу   робочих  місць   для   забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12  )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де  кількість
працюючих  інвалідів менша, ніж установлено  нормативом,  щороку
сплачують  відповідним  відділенням  Фонду  соціального  захисту
інвалідів  штрафні  санкції, сума яких  визначається  у  розмірі
середньої  річної заробітної плати на відповідному  підприємстві
(в  об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче  місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням   про   робоче   місце   інваліда   і   про   порядок
працевлаштування   інвалідів  (далі  –Положення),   затвердженим
постановою  Кабінету  Міністрів України  від  03.05.1995  №  314
( 314-95-п )
, визначено, що робоче місце інваліда -  це  окреме
робоче  місце  або  ділянка  виробничої  площі  на  підприємстві
(об'єднанні),  в  установі  та організації  незалежно  від  форм
власності  та  господарювання, де створено необхідні  умови  для
праці  інваліда  (пункт  1);  робоче місце  інваліда  вважається
створеним,  якщо  воно відповідає встановленим вимогам  робочого
місця    для   інвалідів   відповідної   нозології,   атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників  МСЕК,
органів     Держнаглядохоронпраці,    громадських    організацій
інвалідів,  і  введено  в дію шляхом працевлаштування  на  ньому
інваліда   (пункт  3);  підприємства  розробляють  заходи   щодо
створення   робочих  місць  для  інвалідів,  включають   їх   до
колективного  договору,  інформують центри  зайнятості,  місцеві
органи   соціального  захисту  населення  та  відділення   Фонду
соціального  захисту  інвалідів  про  створення  (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом  14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні  кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу   зайнятості   та  місцеві  органи  соціального   захисту
населення  про вільні робочі місця та вакантні посади,  на  яких
може використовуватися праця інвалідів.
При  цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12  )  і
пунктом   10   Положення   ( 314-95-п   )   передбачено,    що
працевлаштування  інвалідів здійснюється  органами  Міністерства
праці   України,  Міністерства  соціального  захисту   населення
України,  місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з   урахуванням   побажань,  стану  здоров'я  інвалідів,   їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом  Державного комітету статистики України  від  06.07.1998
№  244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за  №  464/2904  ( z0464-98   ), затверджено Інструкцію  щодо
заповнення  державної статистичної звітності за формами  №  3-ПН
“Звіт  про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)  та
потребу   в   працівниках”  і  №  4-ПН  “Звіт  про   вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
-  звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості  28
числа щомісячно;
-  у  разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць,  що  виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково,  в  міру  їх
виникнення;
-  в  графі  4  звіту за формою № 3-ПН проставляється  наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної  броні,
встановленої    місцевими   державними   адміністраціями,    для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту  і
не  здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а  також
для  пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих   місць  (вакантних  посад)  зазначається  щодо   кожної
категорії  громадян окремо під встановленими  шифрами  (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом  Державного комітету статистики України  від  10.01.2002
№  49  ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку ПФ “Оскар” мала щорічно подавати до Відділення.
Аналіз  наведених  положень  чинного законодавства  України  дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати  вжиття
підприємством   необхідних  заходів  для   забезпечення   такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення  заходів
зі  створення  в  установленому порядку робочих  місць  у  межах
нормативу   та  інформування  названих  органів  про   наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку  правову  позицію  викладено в постановах  Верховного  Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від  11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від  25.01.2005
зі справи № 8/203-04 ( sp21/056  ) та інших.
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12  )
встановлено,    що   сплату   штрафних   санкцій    підприємства
(об'єднання),  установи  і організації провадять  відповідно  до
закону  за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після  сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів);  у
разі  відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом  звернення стягнення на майно підприємства  (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку  правову  позицію  викладено в постановах  Верховного  Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 ( v_324700-05 )  та від
21.06.2005 зі справи № 1/255.
Попередніми  судовими інстанціями встановлено, що  в  2003  році
відповідач  не  вживав заходів зі створення  робочих  місць  для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені  в
статті  18  Закону  № 875 ( 875-12 ), про створення  відповідних
робочих  місць,  що унеможливило направлення  цими  органами  до
Компанії інвалідів для працевлаштування.
Разом   з   тим  господарськими  судами  першої  та  апеляційної
інстанцій  не  враховано, що відповідно до пункту 4  розділу  ІХ
“Прикінцеві положення” Господарського кодексу України ( 436-15 )
норми цього Кодексу застосовуються до правовідносин зі створення
робочих  місць для інвалідів у 2003 році (з урахуванням  періоду
вчинення  порушення  та  встановленого терміну  сплати  штрафних
санкцій).
Ні  місцевим,  ані апеляційним господарським судом не  з’ясовано
питання  щодо  дотримання  позивачем  строків  застосування   до
відповідача  адміністративно-господарських  санкцій   (якими   є
штрафні  санкції  за нестворення робочих місць  для  інвалідів),
передбачених   статтею   250  Господарського   кодексу   України
( 436-15 )
:  не  встановлено дату виявлення  порушення  та  не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду  в
межах встановлених строків.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу  й
Верховний  Суд  України  в постанові від  18.10.2005  зі  справи
9 21/221 ( v_221700-05 ).
Таким    чином,    попередні   судові   інстанції   припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України  ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею  за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини  першої
статті   43   цього  Кодексу  стосовно  всебічного,  повного   і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи  в
їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті  111-7
ГПК  України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або  вважати
доведеними  обставини,  що  не були встановлені  у  рішенні  або
постанові  господарського  суду  чи  відхилені  ним,  вирішувати
питання  про  достовірність того чи іншого доказу, про  перевагу
одних  доказів  над  іншими, збирати нові докази  або  додатково
перевіряти докази.
З  огляду на наведене справа має бути передана на новий  судовий
розгляд  до  суду  першої  інстанції, під  час  якого  необхідно
встановити  обставини,  зазначені в цій постанові,  дати  їм  та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12  ),
Вищий господарський суд України
                      П О С Т А Н О В И В:
1.   Касаційну  скаргу  дочірньої  компанії  “Укргазвидобування”
Національної    акціонерної    компанії    “Нафтогаз    України”
задовольнити.
2.  Рішення  господарського суду міста Києва від  03.03.2005  та
постанову  Київського  апеляційного  господарського   суду   від
25.05.2005 зі справи № 10/489 скасувати.
Справу  передати на новий розгляд до господарського  суду  міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов