ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2005 Справа N 8/486
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого у засіданні (доповідач),
Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши Національна комісія регулювання
касаційну скаргу електроенергетики України
та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 13.05.2004р.
у справі № 8/486 господарського суду Луганської області
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Стаханівський завод феросплавів”
До товариство з обмеженою відповідальністю
“Луганське енергетичне об'єднання”
Про стягнення 15 879 079 грн. 64 коп.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.10.2005р.
за участю представників:
- Позивача: Тереховська Н.Є. (дов. від 19.07.2004р. № 02/3537),
Цвіргун Н.М. (дов. від 22.06.2005р. № 02/3484);
- Відповідача: Селезньова С.Г. (дов. від 04.01.2005р. № 5),
Джуринська І.В. (дов. від 05.09.2005р. № 300);
- Скаржника: Тарасенко А.К. (дов. від 20.09.2005р. № 154).
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Стахановський завод феросплавів”
(надалі –“Позивач”) звернулося з позовом до товариства з
обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”
(далі –“Відповідач”) про стягнення 15879079,64 грн. на підставі
ст. 469 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі –“ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
”), згідно вимог якої особа, що одержала майно за
рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої
законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно
придбане майно цій особі.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що за
договором від 01.04.2002р. № А2036 про користування електричною
енергією (надалі –“Договір”), Позивач здійснював оплату за
поставлену Відповідачем електроенергію авансовими платежами, а в
порядку п. 3.3 Договору здійснював кінцевий розрахунок на
підставі виставлених Відповідачем на адресу Позивача платіжних
вимог-доручень.
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.01.2004р.
у справі № 8/486 у задоволенні позовних вимог відмовлено, з
огляду на їх необґрунтованість, оскільки тариф на передачу
електроенергії місцевими (локальними) електромережами
затверджується рішенням (постановою) НКРЕ України, та Відповідач
самостійно не може змінити вказаний тариф. Суд першої інстанції
дійшов висновку, що для зміни тарифу Позивач повинен був
звернутися до НКРЕ з питанням про зміну тарифу у зв'язку з
відсутністю місцевих (локальних) електричних мереж.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської
області від 20.01.2004р. у справі № 8/486, Позивач звернувся до
Донецького апеляційного господарського суду з і скаргою, в якій
просило зазначене рішення скасувати, як таке, що прийняте з
неправильним застосуванням та порушені норми матеріального права
(ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) та процесуального права України
(ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
13.05.2004р. у справі № 8/486 апеляційну скаргу задоволено,
рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2004р.
у справі № 8/486 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов
задоволено з підстав, визначених ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погодившись з вищезазначеною постановою, Відповідач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 13.05.2004р. у справі № 8/486 та
залишити без змін рішення господарського суду Луганської області
від 20.01.2004р. у справі № 8/486.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2004р. у
справі № 8/486 касаційну скаргу Відповідача залишено без
задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 13.05.2004р. у справі № 8/486 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської
області від 20.01.2004р. та постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 13.05.2004р. у справі № 8/486, НКРЕ
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою від 02.02.2005р. № 01-39-13/559 про перегляд постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 13.05.2004р. у
справі № 8/486.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.04.2005р. у
справі № 8/486 у зв'язку з закінченням касаційного провадження у
даній справі касаційну скаргу НКРЕ повернуто скаржнику, а справу
направлено до господарського суду Луганської області.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою Вищого господарського
суду України Відповідач звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою на Ухвалою Вищого господарського суду України
від 13.04.2005р. у справі № 8/486.
Постановою Верховного Суду України від 26.07.2005р. касаційну
скаргу Відповідача задоволено, ухвалу Вищого господарського суду
України від 13.04.2005р. у справі № 8/486 скасовано, справу
направлено на розгляд до Вищого господарського суду України.
Постанова мотивована тим, що відповідно до п. 8 ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
судочинство в Україні
провадиться на засадах забезпечення апеляційного та касаційного
оскарження рішення суду, а згідно зі ст. 107 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційну скаргу крім сторін мають право подавати
також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд
прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і
обов'язків.
На виконання вищезазначеної постанови Верховного Суду України
Вищий господарський суд України ухвалою від 19.09.2005р. у
справі № 8/486 призначив розгляд касаційної скарги НКРЕ на
04.10.2005р. о 15 годині 10 хвилин.
У судовому засіданні, призначеному на 04.10.2005р. оголошена
перерва до 14 години 30 хвилин 11.10.2005р.
11.10.2005 року після оголошення суддею, головуючим у засіданні,
сторонам справи та касатору їх процесуальних прав, передбачених
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, НКРЕ подала заяву про відмову від
касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 13.05.2004р. у справі № 8/486.
Вищий господарський суд України не прийняв відмову НКРЕ від
касаційної скарги, керуючись ст. ст. 22, 111-6 та 111-21 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та оцінивши доводи касатора, приймаючи до
уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції дійшов
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі
встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин
справи.
Під час розгляду справи господарським судом Луганської області
встановлено, що між Позивачем та Відповідачем 01.04.2002р.
укладений Договір, відповідно до умов якого в період з.04.по
грудень 2002 року Позивач отримував електричну енергію.
Господарським судом Луганської області також встановлено, у
відповідності з п. 3.2 Договору Позивач здійснював оплату за
поставлену електроенергію авансовими платежами, а в порядку
п. 3.3. Договору здійснював кінцевий розрахунок на підставі
виставлених Відповідачем на адресу Позивача платіжних
вимог-доручень.
Вищезазначені платіжні вимоги виставлялись Відповідачем з
урахуванням вартості втрат електроенергії в місцевих (локальних)
мережах та витрат на передачу електроенергії місцевими
(локальними) мережами.
Факт оплати Позивачем вказаних платіжних вимог-доручень
підтверджується матеріалами справи.
З матеріалів справи також видно, що Позивач одержував
електроенергію по магістральних мережах 220 кВ підстанції
“Алмазна” Донбаської електроенергетичної системи Національної
енергетичної компанії “Укренерго” (надалі –ДЕСНЕК “Укренерго”) і
не підключене до місцевих (локальних) мереж.
Постачальник електроенергії (Відповідач) має ліцензію на право
передачі електроенергії по регульованому тарифу місцевими
(локальними) мережами.
Споживач електроенергії (Позивач) не підключений до місцевих
локальних мереж та отримує електроенергію по мережах підстанції
“Алмазна” ДЕСНЕК “Укренерго”, що підтверджено матеріалами справи
і не спростовано Відповідачем у встановленому законом порядку.
Отже, виходячи з конкретних умов постачання електроенергії за
Договором, у Відповідача не могло виникнути право на одержання
коштів в якості компенсації втрат електроенергії в місцевих
(локальних) мережах і витрат на постачання електроенергії цими
мережами, оскільки постачання електроенергії здійснювалось
магістральними мережами без проходження електроенергії по
місцевих (локальних) мережах.
Згідно з Правилами Оптового ринку електроенергії України
(доповнення № 2 до Договору між членами Оптового ринку
електроенергії України від 15.11.1996р.), затвердженими
постановою НКРЕ від 12.11.1997р. № 1047а ( va047227-97 ) (va047227-97)
(зі
змінами та доповненнями) (протокол Ради Оптового ринку
електроенергії України від 2 - 3.10.1997 року № 13), оптова
ринкова ціна електроенергії на кожний розрахунковий період
(місяць) розраховується за формулою:
Цор р = Цок р + Цн р х К (грн./МВтч),
1 - Кпс р
де:
Цок р - оптова ціна закупівлі електроенергії;
Цн р - націнка;
1 - Кпс р - коефіцієнт втрат у магістральних та міждержавних
електромережах;
К - коефіцієнт надбавок, які встановлюються Радою оптового ринку
електроенергії України та узгоджуються з НКРЕ.
Відповідно до постанови НКРЕ від 22.01.2001р. № 47
( v0047227-01 ) (v0047227-01)
зі змінами, внесеними постановами НКРЕ від
24.12.2001р. № 47 ( v1252227-01 ) (v1252227-01)
та від 11.05.2002р. № 457,
( v0457227-02 ) (v0457227-02)
та згідно з Правилами здійснення підприємницької
діяльності по поставці електричної енергії роздрібний тариф на
активну електроенергію розраховується за формулою:
j
Tij = Црсз /П (1-К1) + Тім + Тіп
(грн./МВтч),
i =1
де
i - група споживача згідно з нормативними методиками
(документами), затвердженими НКРЕ;
j - клас споживача згідно з нормативними методиками
(документами), затвердженими НКРЕ;
1 - клас напруги електромереж, якими проходить електроенергія до
споживача;
Цсзр - прогнозна середня закупівельна ціна електроенергії на
розрахунковий місяць, на який виводиться роздрібний тариф на
електроенергію, грн./МВтч;
К1 - економічний коефіцієнт нормативних технологічних втрат
електроенергії на 1 класі напруг;
Тiм - тариф на передачу електроенергії місцевими (локальними)
електромережами, грн./МВтч;
Тiп - тариф на поставку електроенергії, грн./МВтч.
Тобто, у прогнозну середню закупівельну ціну (Црсз)
електроенергії на розрахунковий місяць, на який виводиться
роздрібний тариф на електроенергію, включена оптова ринкова ціна
електроенергії на розрахунковий період (місяць).
Таким чином, ліцензіат здійснює продаж електроенергії по тарифу,
який враховує ринкову ціну, за умови, що ринкова ціна включає
втрати при передачі електроенергії магістральними мережами. Отже
Відповідач виставив рахунки за тарифом, що включав
безпосередньо: ринкову ціну, втрати при передачі електроенергії
в магістральних мережах, втрати при передачі електроенергії по
місцевих (локальних) мережах, тариф на передачу електроенергії
по локальних мережах, тариф на поставку електроенергії.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що Позивач
сплатив грошові кошти Відповідачу за послуги, які фактично
Відповідач не надавав.
Під час вирішення спору встановлено, що електроенергія
постачалась Позивачу виключно по магістральних мережах. Цей факт
не був врахований судом першої інстанції при вирішенні спору.
Технологічні витрати в магістральних мережах позивачем сплачені
у складі ринкової ціни за електроенергію (згідно з розрахунком,
який наведений в поясненнях Позивача від 15.01.2004р. та не
спростований Відповідачем).
Відповідно до розділу 2 Тимчасової методики розрахунку
роздрібного тарифу, затвердженої постановою НКРЕ від
06.05.1998р. № 564, ( v0564227-98 ) (v0564227-98)
тариф на передачу
електроенергії місцевими (локальними) електромережами
розраховується ліцензіатом з передачі електричної енергії для
компенсації його витрат на передачу електричної енергії до
споживачів. Технологічних витрат в місцевих (локальних) мережах
не існувало та не могло існувати технічно, оскільки цими
мережами електроенергія позивачу не постачалась, але всупереч
кошти за вказані технологічні витрати були одержані відповідачем
на підставі виставлених ним платіжних вимог - доручень.
Таким чином, Позивач, сплативши рахунки відповідача, не лише
компенсував постачальнику ринкову вартість електроенергії та
втрати електроенергії при її передачі по магістральних мережах,
' й додатково безпідставно сплатив вартість неіснуючих втрат
електроенергії в місцевих (локальних) мережах і, крім того,
послуги на постачання електроенергії цими мережами, які фактично
відповідачем не надавались, що свідчить про відсутність у
Відповідача передбачених законом підстав для одержання грошових
коштів у загальній сумі 15879079,64 грн.
Отже, вказані кошти є майном, одержаним відповідачем за рахунок
позивача без підстав, встановлених законом, тому підлягають
поверненню останньому відповідно до ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
З матеріалів справи вбачається, що обґрунтованість суми,
заявленої до стягнення, підтверджена поданим Позивачем
розрахунком, який не спростований Відповідачем.
В основу рішення, ухваленого господарським судом Луганської
області, покладені доводи Відповідача про обов'язковість для
Відповідача нормативних актів НКРЕ, якими встановлені тарифи на
передачу електроенергії. Крім того, суд першої інстанції
посилався на те, що Позивач не звертався до НКРЕ з питань,
пов'язаних зі зміною регульованого тарифу у зв'язку з
відсутністю локальних електричних мереж.
Наведене не відповідає чинному законодавству та суперечить
обставинам справи з наступних причин.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України від 16.10.1997р. № 575/97-ВР
“Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(надалі –“Закон Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
) роздрібна ціна на
електроенергію формується енергопостачальником згідно з
правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання
електричної енергії. Безпосередньо НКРЕ встановлюються лише
тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими
(локальними) електромережами (ч. 3 ст. 17 Закону про
електроенергетику ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
). В листах НКРЕ з питань
тарифної політики неодноразово вказувалось на необхідність
встановлення економічно обґрунтованої роздрібної ціни на
електроенергію.
Так, в листі НКРЕ від 09.01.2001р. № 05-29-09/39,
( vl039227-01 ) (vl039227-01)
зокрема, наголошено на те, що успішна реалізація
механізму формування цін і тарифів на електричну енергію цілком
і повністю залежить від виконання норм ринкової економіки -
фіксації взаємних зобов'язань договірних суб'єктів та своєчасної
оплати рахунків за надані послуги та спожитий товар. В листі
НКРЕ від 21.01.2000р. № 08-01, ( v8-01227-00 ) (v8-01227-00)
надісланому, в
тому числі, ліцензіатам з передачі та постачання електроенергії,
підкреслено, що розрахунки нормативних витрат електроенергії
мають базуватись на відповідних нормативно-технічних документах,
бути обґрунтованими і легко доступними для перевірки. Отже,
Відповідачем необґрунтовано виставлялись рахунки, які
передбачали компенсацію втрат електроенергії в місцевих
(локальних) мережах, хоча таких витрат фактично не існувало у
зв'язку з постачанням електроенергії позивачу виключно
магістральними мережами.
Необґрунтованими та помилковими є висновки суду першої інстанції
про те, що саме Позивач повинен був звертатись до НКРЕ з
питанням про зміну регульованого тарифу у зв'язку з особливими
умовами постачання електроенергії. Як вже зазначалося, роздрібна
ціна на електроенергію формується енергопостачальником, тобто
відповідачем. Саме Відповідач, виходячи зі змісту розділу 3 Умов
та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання
електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених НКРЕ
від 13.06.1996р., мав ініціювати вирішення цього питання.
Таким чином, висновки покладені в основу судового рішення
господарського суду Луганської області від 20.01.2004р. у справі
№ 8/486 першої інстанції, не відповідають діючому законодавству
та матеріалам справи.
Разом з цим, Вищий господарський суд України вважає, що
Донецьким апеляційним господарським судом правильно застосовані
норми матеріального та процесуального права України, позовні
вимоги, підтверджені належними та допустимими доказами,
ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню. З
огляду на викладене вище, касаційна скарга НКРЕ не підлягає
задоволенню.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Національна комісія регулювання
електроенергетики України залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
13.05.2004р. у справі № 8/486 залишити без змін.