ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2005 Справа N 6/180
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ,
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від
25.07.2005
зі справи № 6/180
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до державного підприємства “Свердловантрацит” (далі –
Підприємство), м. Свердловськ Луганської області,
про стягнення 3 503,36 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Рибальченка Д.В.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 11.10.2005 по
15.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Луганської області
з позовом про стягнення з Підприємства 3 503,36 грн. штрафних
санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда
в 2003 році.
Рішенням названого суду від 21.06.2005 (суддя Зюбанова Н.М.),
залишеним без змін постановою Луганського апеляційного
господарського суду від 25.07.2005 (колегія суддів у складі:
Перлов Д.Ю. –головуючий, судді Бородіна Л.І., Якушенко Р.Є.), у
позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням відповідачем вимог
Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875
( 875-12 )) шляхом працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду
від 25.07.2005 скасувати через неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення
про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (119 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 5
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Підприємством працевлаштовано п’ять
інвалідів, три з яких відпрацювали 12 місяців, один інвалід –7
місяців та ще один інвалід - 5 місяців;
- специфіка Підприємства полягає в тому, що більшість посад на
ньому пов’язана з умовами праці, за яких заборонено працю
інвалідів, про що керівником управління видано наказ від
29.12.2003 № 99 (а.с. 45);
- у відповідача працюють з важкими та шкідливими умовами праці
82 чоловіка;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Підприємство прибутку не отримало.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР )
проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише
за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Підприємства
та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на
яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875
( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
відповідно до якої до уваги береться середньооблікова
чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно
до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України (далі
–Інструкція), затвердженої наказом Міністерства статистики
України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 07.08.1995 за № 287/823 ( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а факт виконання відповідачем
нормативу в частині створення п’яти робочих місць шляхом
працевлаштування інвалідів підлягає перевірці.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи здійснював відповідач у 2003 році заходи,
спрямовані на створення робочих місць для інвалідів і які саме;
чи інформувало (і як) Підприємство державну службу зайнятості та
Відділення про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)
для працевлаштування інвалідів, починаючи з.12.2002 року
(звітність за формою № 10-ПІ за 2002 рік, звітність за формою
№ 3-ПН з.12.2002 року по грудень 2003 року); чи вживалися
органами, визначеними в статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ),
заходи щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця до
Підприємства; якщо інваліди для працевлаштування до відповідача
не направлялися, то з яких причин; якщо інваліди для
працевлаштування направлялися - чи були вони працевлаштовані, а
якщо ні, то з якої причини.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 )
та інших.
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 ( v_324700-05 ) та від
21.06.2005 зі справи № 1/255.
Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
помилкового висновку про те, що відсутність прибутку виключає
можливість застосування відповідальності, передбаченої Законом
№ 875 ( 875-12 ).
Крім того, попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2005
та постанову Луганського апеляційного господарського суду від
25.07.2005 зі справи № 6/180 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов