40/389 Про стягнення 91 431,58 грн. - Текст документа

Державне підприємство “Управління капітального будівництва Києво-Святошинського району”, м. Вишневе звернулось з позовом до ЗАТ “Київсоцбуд” м. Київ про стягнення 91431,58 грн. боргу, в т.ч. пеня за порушення грошового зобов’язання та річні.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.10.04 у справі № 40/389 (127/2-04) позов задоволено частково.

Стягнуто з ЗАТ “Київсоцбуд” на користь позивача 89718,68 грн. основного боргу, 302 грн. річних та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.05 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ЗАТ “Київсоцбуд” просить скасувати рішення та постанову цих судових інстанцій; прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові.

В обгрунтування цих вимог скаржник посилається на невиконання позивачем умов договору № 58 від 09.04.04, викладених в додатку № 1 до нього, є по суті графіком погашення відповідачем, як інвестором, заборгованості в т.ч. :

-20000 грн. в разі передачі Вишгородською райдержадміністрацією письмової згоди на передачу ЗАТ “Київсоцбуд” –скаржнику функцій замовника будівництва житлового будинку в м. Вижгороді в строк до 14.04.04 (фактично таке рішення було прийнято 28.04.04);

-70300 грн. при умові передачі акта виконаних будівельно-монтажних робіт на будівництві 189-квартирного житлового будинку по вул.Шолуденко,6В в м. Вишгороді, який позивачем не був переданий.

Судова колегія розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права до них, прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Матеріалами справи, що було також предметом судових досліджень, підтверджується наступне.

25.04.03 між позивачем, відповідачем та Вишгородською міською Радою було укладено генеральну угоду № 17/77 на будівництво житлового будинку в м. Вишгороді по вул.Шолуденко,6.

Предметом цієї угоди є спільна діяльність сторін щодо здійснення будівництва об’єкту. Відповідно до умов договору на позивача покладено функції замовника –генпідрядника, за виконання яких він отримує 3% загальної площі в цьому будинку.

30.05.03 між позивачем та відповідачем було укладено інвестиційний договір № 106, згідно якого відповідач взяв на себе обов’язки 100%-го фінансування цього будівництва.

16.10.03 між позивачем, як замовником –генпідрядником, та ВАТ “Трест “Уманьпромжитлобуд” було укладено договір № 205 на капітальне будівництво зазначеного житлового будинку. На позивача покладались обов’язки замовника.

27.01.04 з ініціативи відповідача до угоди № 17/77 було внесено зміни, згідно з якими визначено новий розподіл житлової площі, за яким позивач отримує 2% загальної площі за виконання функцій замовника в капітальному будівництві.

09.04.04 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 58, відповідно до якого функції замовника було передано позивачем відповідачеві. Відповідач зобов’язався погасити свою заборгованість перед позивачем (п. 4.2.5 договору).

Відповідно до п.п. 8.1 п. 8 договору № 58 було скасовано договори № 17/77 від 25.04.03, № 106 від 30.05.03 та № 17/77 від 27.01.04.

На виконання договору № 58 від 09.04.04 між сторонами було підписано акт про передачу новому замовнику незавершеного будівництва від 09.04.04 та для врегулювання взаєморозрахунків були підписані акти звірки взаємних розрахунків станом на 04.04.04, згідно з яким: заборгованість позивача перед відповідачем становила 970026,78 грн.; заборгованість ВАТ “Трест “Уманьпромжитлобуд” перед позивачем становила 1092745,46 грн.; заборгованість УкрНДІ “Дніпромісто” перед позивачем становила 20000 грн.

09.04.04 між позивачем та відповідачем було укладено угоду про уступку права вимоги за № 1/59, відповідно до якої позивач передав відповідачеві право вимоги заборгованості в сумі 1092745,46 грн. від ВАТ “Трест “Уманьпромжитлобуд”.

Згідно з договором уступки права вимоги цієї суми позивач повністю розрахувався з відповідачем.

За вказаних обставин, заборгованість відповідача перед позивачем за договором уступки права вимоги становить 122718,68 грн.

Витрати позивача на проектну документацію, виконану УкрНДІ “Дніпромісто” були визнані відповідачем та підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 142718,68 грн. (122718,68 грн. + 20000 грн. = 142718,62 грн.).

01.04.2004 позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № СФ-00029 на суму 142718,68 грн. В свою чергу, 07.04.04 відповідач перерахував платіжним дорученням на рахунок позивача 50000 грн., а також 22.06.04 –3000 грн.

Станом на 22.08.04 заборгованість відповідача склала 89718,68 грн. (142718,68 грн. –53000 грн. = 89718,68 грн.).

23.07.04 позивач надіслав на адресу відповідача лист за № 304, в якому просив погасити заборгованість, яка погашена не була.

Відповідно до ст. 530 ЦК України (435-15) , якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом витребування, боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором.

Згідно з вимогами ст.ст. 526, 525 ЦК України (435-15) зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу (435-15) Одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України (435-15) , боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача пеню в розмірі 1410,9 грн. судові інстанції правомірно прийшли до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки сторонами при укладенні угоди не було пред’явлено такого виду забезпечення його виконання.

Зазначене свідчить про повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права, спростовує доводи касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.05 у справі № 40/389 (127/2-04) залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.